Ясміна Лав - Одна ніч, Ясміна Лав

 - Більше ніколи і нікому не дозволю образити тебе .... - каже Артур, стоячи на колінах і цілуючи мої руки.
-Пробач мене....

Я дивлюся на коханого чоловіка, який укутав мене в ковдру і посадив у крісло, а сам вмостився біля моїх ніг і просто розривається серце від кохання.

-Та за що тебе пробачити? Ти ні в чому не винен...

Кажу тихо, спокійно, а в самої грудки в горлі. 
Спускаюся на підлогу, залишаючи ковдру та обіймаю Артура.

Його запах затуманює свідомість.
Як же я сумувала за його обіймами, за його голосом, його дотиком.

-Винен. Через мене ти постраждала.
-Поглянь на мене....

Беру обличчя чоловіка у свої руки та змушую підняти голову.

-Ти. Ні в чому. Не винен. І ще. Я тебе кохаю.

Торкаюся ніжно губами його підборіддя, цілую очі  і щоки...
Артур відповідає на поцілунок, але таке відчуття, що він стримується.

Починаю розстібати його сорочку і чоловік упивається в мене поглядом. Але я не збираюся зупинятись.
Цілую його шию і спускаюся до грудей.
Він видає утробний рик і це ще більше заводить.

Обводжу язиком один сосок, а потім другий і Артур різко притягує мене до себе, а потім всажує до себе на коліна.

Попою відчуваю його ерекцію і починаю повільно рухатися.
Напевно, я виглядаю розпусницею, але мене це зараз не турбує.

Проводжу рукою по тілу чоловіка і вивчаю кожен м'яз... Він ідеальний...

Артур допомагає мені швидко позбавитися одягу і взявши на руки несе до спальні.

-Не можу заборонити собі торкатися тебе ... - шепоче чоловік, погладжуючи мій животик.
-І не потрібно...

Мої губи опиняються в полоні.
Кожен рух чоловіка владний, захоплюючий,  моментами навіть жорсткий, але я хочу цього.
Хочу відчувати його. Хочу бути із ним.
Завжди.
   ***
-Значить, Елеонора брала участь у цьому викраденні .... Я не здивована. - говорю зовсім спокійно.

Я так і думала, що вона спеціально відправила мене на цю адресу. 
Ну нічого...
Думаю, життя видасть колись і їй урок.

-А ось я здивувався ... - задумливо вимовляє Артур, сидячи в кріслі.
У своєму кабінеті.

-Але вона більше не потурбує тебе. Мої люди відправили її із країни.

Ми чекали на Сашка, охоронця. 
Він відправив людей стежити за Фроловим і зараз має прийти з доповіддю.

Чую стукіт у двері і здригаюсь. 
У кімнату входить юнак, вітається зі мною і кладе на стіл перед Артуром великий конверт.

Мені цікаво, тому підходжу ближче та зупиняюся поруч зі своїм чоловіком.
У конверті фотографії. Того сивого чоловіка, який стояв за моїм викраденням.
Значить, Фролов.

Уважно дивлюся на фото зроблені хлопцями зі служби безпеки, та слухаю коментарі Саші, до кожного фото.

Розпорядок дня, зустрічі, дзвінки.

-Люди Фролова нишпорили в готелі... - каже Сашко.
-Йдемо, поговоримо. - підводиться Артур і киває на двері охоронцеві.
-Почекай мене тут, будь ласка. - тихо шепоче, обіймаючи мене і йде слідом за Сашком.

Сідаю в крісло і розглядаю фотографії, які залишилися на столі.
Фролов з молодою жінкою та маленькою дівчинкою.
Це його сім'я?

Якось мені навіть на думку не спадало – у нього ж є сім'я напевно. 
Дружина ,діти....
І спливає питання.
Як він міг викрасти людину та тримати у заручниках? 
Як після цього він дивиться своїй доньці у вічі?

Стає гидко і прикро що є люди, для яких людське життя нічого не означає.
Встаю і підходжу до вікна.

На вулиці темно, мерехтять яскраві вогники від фар машин... 
Дрібні крапельки дощу капають на вікно і повільно сповзають униз
Настрій - до дідька...

Хоч зараз все добре, я в безпеці і поряд кохана людина, але...
Усередині щось тисне. 
Не дає спокійно дихати.

Задумавшись не помічаю, як входить Артур і обіймає мене ззаду. 
Від цього ніжного дотику я здригаюся як осиновий лист.

-Не бійся, Мишко. Я поруч.
-Я знаю.

Чоловік цілує мене в шию, і я розчиняюся у відчуттях.
Кожна клітинка мого тіла хоче належати йому. 
Його дотики такі правильні, своєчасні... 
Ніби Артур точно знає коли і як торкатися мене...

   ***
Відкривши очі, спостерігаю як за вікном світить сонце, в кімнату проникає легкий вітерець, через прочинені двері і з вулиці приносить запах квітів.

У ліжку я одна...
Напевно, Артур знову намагається встигнути приготувати для мене сніданок. 
При цій думці усміхаюся.

Піднімаюсь, накинувши на себе ковдру та йду на кухню.

-Добре, я зрозумів .... Сашко, ти знаєш що потрібно робити.
Віддзвонишся.

Чую кінець розмови по телефону і розумію, що щось не так...

-Що трапилося? - запитую, коли Артур ставить мобільний на стіл.
-Мишко ...? Ти вже прокинулася? - він стурбований.
-Що відбувається? - ставлю знову запитання.
-Тобі треба поїхати... - Артур опускає голову і підходить ближче.
-Чому?
-За моїм будинком стежать. Після всього, Фролов не залишить тебе в спокої. Він намагатиметься будь-яким способом помститися мені.
-А ти?
-Я закінчу з цією справою і приїду до тебе... - каже тихо та обіймає мене.
-Я без тебе не поїду.
-Послухай, Алісо...
-Ні, це ти послухай! . Я не поїду нікуди без тебе. Або ж ми разом, або я  залишаюся.

Я не можу зараз залишити його одного. 
Хоч мені й страшенно страшно. Але якщо я поїду, то боятимуся ще більше. Боятися за нього.
Тому ні.... Я не поїду...

-Я дуже боюся тебе втратити ... - шепоче на вушко Артур ...
-Я не пробачу собі, якщо з тобою щось трапиться.

-Якщо ти будеш поряд - зі мною нічого не станеться.

Він мотає головою, посміхаючись при цьому і я розумію що він уже прийняв те, що я сказала...

-Сніданок готовий. - каже чоловік, залишаючи сумний поцілунок на моїх губах.
    ***
Я сиділа в машині Артура і дивилася як за вікном змінюються краєвиди. Нам ледве вдалося втекти з дому.
Добре, що є вихід на дах, а вже з нього до іншого під'їзду.