Френк Херберт - Єретики Дюни

Десь у глибині натовпу жінка вигукнула прокляття.

Танцівники не дали й знаку, що почули.

Натовп гойднувся вперед, зменшивши вільний простір дов­кола танцівників щонайменше наполовину. Дівчини, що стерегла дистикости й накидки танцівників, уже не було видно.

Шіанина фаланга марширувала вперед, а відразу ж позаду йшли священниці та їхня юна підопічна.

Праворуч від Одраде вибухнуло заворушення. Люди почали бити одне одного. На п’ятьох танцівників полетіло ще більше грудок. Натовп знову скандував, прискоривши темп.

Водночас ті, що стояли позаду, розступилися перед гвардійцями. Тамтешні глядачі не зводили очей з танцівників, не припиняли створювати дедалі дужчий хаос, та крізь них відкрився прохід.

Одраде, мов заворожена, пильно дивилася вниз. Там дія­лося багато речей одночасно: люди билися і лаяли одне одного, чулося невпинне скандування і невблаганне просування гвардійців.

Усередині захисного кільця священниць можна було розгледіти Шіану, що переводила погляд з боку в бік, намагаючись побачити довколишнє сум’яття.

Дехто з натовпу, озброївшись ломаками, бив людей дов­круж себе, та ніхто не загрожував гвардійцям чи будь-кому з Шіаниного загону.

Танцівники досі стрибали всередині дедалі тіснішого кільця глядачів. Усі з’юрмилися поблизу будинку Одраде, змусивши її притиснути голову до пласкла й під гострим кутом дивитися вниз.

Гвардійці на чолі Шіаниного загону просувалися між цим хаосом, сформованим для них широким проходом. Священниці не заглядали ані ліворуч, ані праворуч. Жовтошоломні гвардійці дивилися просто перед собою.

Одраде вирішила, що зневага — надто слабке слово для такої вистави. Неправильним було б твердження, що розбурханий натовп ігнорував проходження загону. Ті й ті усвідомлювали одне одного, але існували в окремих світах, дотримуючись суворих правил такого відокремлення. Тільки Шіана ігнорувала цей таємний протокол, підстрибуючи вгору, щоб зазирнути за щит тіл довкола себе.

Натовп рвонув уперед, просто під Одраде. Затопив танцівників, порозкидував їх, мов гігантська хвиля кораблі. Одраде бачила частини оголених тіл — у крикливому хаосі їх штовхали, лупцювали й перекидали з рук у руки. Лише завдяки найінтенсивнішій концентрації Одраде могла розрізнити звуки, що долинали до неї.

Це було шаленство!

Ніхто з танцівників не опирався. Їх убили? Це жертвоприношення? Аналізи Сестринства навіть не торкнулися цього феномену.

Жовті шоломи підступили під будинок Одраде, відкривши Шіані та її священницям дорогу всередину, тоді зімкнули ряди. Обернулися і сформували захисну дугу довкола входу. Тримали палиці горизонтально, на висоті поясів, з’єднавши їх із сусідніми та утворивши так бар’єр.

Хаос позаду них почав стихати. Не видно було нікого з танцівників, але були жертви, люди лежали на землі, ще інші хиталися, ледь тримаючись на ногах. Можна було розгледіти скривавлені голови.

Шіана і священниці вже зникли з очей Одраде, ввійшовши до будинку. Одраде сіла зручніше і спробувала збагнути, свідком чого вона щойно стала.

Неймовірно.

Жоден зі звітів Сестринства, жодна голограма не могла б належно цього відобразити! Почасти це був запах — курява, піт, інтенсивні людські феромони. Одраде глибоко вдихнула. Відчула, що дрижить усередині. Натовп розсипався на окремих осіб, які повернулися на базар. Вона бачила, що дехто плакав. Дехто лаявся. Дехто сміявся.

Двері за Одраде розчахнулися. Сміючись, увійшла Шіана. Одраде обернулася і, перш ніж Шіана зачинила двері, побачила в коридорі своїх охоронців і кількох священниць.

Темно-карі очі дівчинки блищали від збудження. Вузьке обличчя, риси якого почали вже заокруглюватися, показуючи, якою вона буде дорослою, напружилося від придушених емоцій. Напруга пом’якшала, коли дівчинка зосереджено глянула на Одраде.

«Дуже добре, — подумала Одраде, простеживши це. — Перший урок творення зв’язку вже розпочався».

— Ти бачила танцівників? — зажадала Шіана, піруетами та стрибками долаючи кімнату, щоб зупинитися перед Одраде. — Чудові, правда? Гадаю, чудові! Канія не хотіла, щоб я дивилася. Казала, що участь у Сіайноку для мене небезпечна. Та я не зважаю! Шайтан ніколи не з’їв би цих танцівників!

З раптовим припливом усвідомлення, якого раніше вона зазнавала тільки під час Агонії прянощів, Одраде розгледіла наскрізь усю схему того, свідком чого щойно стала. Вистачило Шіаниного слова та її присутності, щоб усе з’ясувати.

Мова!

Глибоко у своїй колективній підсвідомості ці люди зберігали мову, що могла розповісти їм речі, яких вони не хотіли чути. Нею промовляли танцівники. Нею промовляла Шіана. Цілісність складалася з тонів голосу, рухів і феромонів. Складна й витончена комбінація, що розвивалася, як усі мови.

З потреби.

Превелебна Мати всміхнулася щасливій дівчинці, яка стояла перед нею. Тепер Одраде знала, як піймати в пастку тлейлаксу. Тепер вона краще збагнула задум Тарази.

«За першої ж нагоди мушу супроводжувати Шіану до пустелі. Почекаємо лише прибуття цього Пана Тлейлаксу, цього Ваффа. Візьмемо його з собою!»

***

Воля і Свобода — це складні поняття. Вони кореняться у релігійних ідеях Незалежної Волі та пов’язані з засадою Містичного Правителя, закладеною в абсолютній монархії. Без абсолютних монархів, що запозичують взірець діянь у Древніх Богів і правлять милістю віри в релігійне спокутування гріхів, Воля і Свобода ніколи не здобули б свого теперішнього значення. Ці ідеали завдячують своїм існуванням прикладам утиску в минулому. А сили, які підтримують такі ідеї, зазнають ерозії, якщо їх не відновлено завдяки драматичному навчанню чи новим утискам. Ось основоположний ключ мого життя.

Лето II, Бог-Імператор Дюни: Журнали із Дар-ес-Балята

Коли вони кілометрів на тридцять зайшли вглиб густого лісу, Теґ наказав чекати під захистом життєсховного покривала, аж доки сонце не сіло за високогір’я на заході.

— Цієї ночі підемо в іншому напрямку, — промовив він.

Три ночі поспіль він вів їх крізь оточену деревами темряву, майстерно демонструючи при цьому всю повноту ментатської пам’яті. Кожен крок точно в тому напрямку, який визначив йому Патрін.

— Я геть заклякла від надто довгого сидіння, — поскаржилася Люцілла. — І це буде ще одна холодна ніч.

Теґ згорнув життєсховне покривало, впакував його в заплічний мішок, на самий верх.

— Ви двоє можете трохи розворушитися, — сказав він. — Але ми не підемо звідси до цілковитої темряви.

Теґ сів, опершись спиною об товстий стовбур гіллястого хвойного дерева, і з глибокої тіні дивився, як Люцілла та Дункан розминаються на галявині. Якусь мить вони стояли там, тремтячи, а останнє денне тепло тікало, зміняючись нічною прохолодою. «Так, ця ніч теж буде холодною», — подумав Теґ, але не мав можливості подумати про це більше.

Несподівано.

Шванг’ю ніяк не сподівається, що вони так близько від Твердині й пересуваються пішки.

«Тараза мала б красномовніше перестерегти мене перед Шванг’ю», — подумав Теґ. Різка й відкрита непокора Шван­г’ю Матері Настоятельці суперечила традиції. Ментатсь­ка логіка не могла прийняти такої ситуації, не маючи достатньо даних.

У його пам’яті сплив вислів зі шкільних часів, один із застережних афоризмів, що мав допомогти ментатові оволодіти логікою.

«Йдучи логічним шляхом і користуючись бритвою Оккама, налаштованою з бездоганною точністю, ментат може дійти до особистої згуби».

Тож логіка інколи підводила.

Він згадав поведінку Тарази на кораблі Гільдії і відразу ж після цього. «Вона хотіла, аби я знав, що зможу покладатися лише на власні сили. Мушу розглядати цю проблему на свій лад, а не так,