Френк Херберт - Єретики Дюни

Вони обидві, Одраде та Шіана, стали змовницями. Це перший крок. Чудова гра для Шіани. Завдяки народженню та вихованню вона знала, що не слід довіряти священникам. Дуже радісно нарешті мати союзника!

Якась форма діяльності розворушила людей просто під вік­ном Одраде. Вона зацікавлено глянула вниз. П’ятеро голих чоловіків утворили коло, сплівши руки. Їхні накидки та дистикости лежали збоку купою, яку стерегла смаглява молода дівчина у довгій коричневій сукенці з меланжевого волокна. Її волосся була перев’язане шматком червоної тканини.

Танцівники!

Одраде бачила багато звітів про цей феномен, але, відколи прибула, сама зіткнулася з таким уперше. Серед глядачів було троє Священничих гвардійців у жовтих шоломах з високими гребенями. Гвардійці мали на собі короткий одяг, що давав змогу вільно рухати ногами, кожен був озброєний обкованою металом палицею.

Танцівники кружляли, а тим часом натовп глядачів дов­кола, як і слід було сподіватися, ставав дедалі неспокійнішим. Одраде знала цю схему. Невдовзі залунає гучне скандування і почнеться велика бійка. Порозбивають голови. Потече кров. Люди кричатимуть і тікатимуть. Згодом усе затихне без жодного втручання влади. Дехто піде геть, плачучи. Дехто забереться звідти, регочучи. Священничі гвардійці не втручатимуться.

Безглузде шаленство цього танцю і його наслідки століттями захоплювали Бене Ґессерит. Зараз він привернув до себе пильну увагу Одраде. Виродження цього ритуалу прослідкувала Міссіонарія Протектіва. Ракіанці називали його «Збоченим танцем». Він мав й інші назви, а найважливішою з них була «Сіайнок». До цього танцю звівся найвеличніший ритуал Тирана, мить його причастя з Рибомовками.

Одраде розпізнала та оцінила енергію цього феномену. Жодна Превелебна Мати не помилилася б, побачивши його. Та все ж таке марнотратство її непокоїло. Подібні речі слід накопичувати і спрямовувати у правильне русло. Такий ритуал потребував належного використання. Тим часом усе, що він робив, — це висмоктував сили, які могли виявитися деструкційними для священників, якщо їх не втамувати.

Ніздрів Одраде дістався солодкий фруктовий запах. Вона принюхалася, глянула на вентиляційні отвори біля вікна: тепло, випромінюване натовпом і розігрітою землею, створило висхідний потік. Він ніс із собою запахи, що проникали крізь іксіанські вентиляційні отвори. Одраде притисла ніс і чоло до пласкла, щоб глянути просто вниз. Ах, танцівники чи натовп перевернули торгову ятку. Танцівники тупотіли по плодах. Жовтий м’якуш бризкав їм аж до стегон.

Одраде розгледіла між глядачами торговця плодами — знайоме поморщене обличчя, кілька разів вона бачила його при ятці поруч зі входом до її будинку. Здавалося, він цілковито байдужий до своєї втрати. Як усі довкола, не зводив очей із танцівників. П’ятеро голих чоловіків рухалися, високо й невлад здіймаючи ноги. Танець здавався неритмічним і на вигляд нескоординованим, його схема зводилася до того, що троє танцівників періодично завмирали, обома ногами стоячи на землі та підіймаючи вгору двох інших.

Одраде розпізнала, що це. Схема була пов’язана з древнім фрименським способом пересування по піску. Цей цікавий танець був скам’янілістю, реліктом, який коренився у потребі рухатися неритмічно, не сповіщаючи про свою присутність черва.

Люди з великого базарного прямокутника почали тиснутися ближче до танцівників, підстрибували, як іграшки з коробки, аби зазирнути понад юрмищем і побачити п’ятьох голих чоловіків.

Тут Одраде помітила ескорт Шіани, який просувався далеко праворуч, там, де у площу вливалася широка вулиця. Символи звіриних слідів на тамтешніх будівлях вказували, що широка вулиця була Божою Дорогою. Історична свідомість сповістила їй, що колись уздовж цієї вулиці пролягав шлях Лето ІІ до міста з обведеного високими мурами Сар’єру далеко на півдні. Якщо зважати на деталі, то й досі можна було розгледіти деякі форми та взірці з Тиранового міста Онна, фестивального центру, збудованого довкола старшого міста, Арракіна. Онн затер багато слідів Арракіна, але деякі вулиці збереглися: певні будівлі виявилися надто корисними, щоб їх замінити. Будівлі неминуче окреслювали вулиці.

Шіанин ескорт дістався туди, де вулиця змикалася з базаром. Жовтошоломні гвардійці крок за кроком просувалися вперед, пробиваючи собі дорогу палицями. Гвардійці були високими: товсті двометрові палиці, якими вони спиралися об землю, сягали найнижчому з них лише до плеча. Навіть у найстихійнішому натовпі ніколи не бракувало Священничих гвардійців, але оборонці Шіани були найвищими з високих.

От вони знову рушили з місця, ведучи свій загін у напрямку Одраде. При кожному кроці їхні накидки розвівалися, відкриваючи гладеньку сірість найкращих дистикостів. Ступали просто вперед, п’ятнадцятеро, розставлені ледь вигнутим строєм, що оминав найбільші скупчення яток.

За гвардійцями йшла не надто організована група священниць із Шіаною посередині. Одраде кілька разів вихопила поглядом примітну постать Шіани, що виділялася серед ескорту вигорілим на сонці волоссям і гордо піднятим угору обличчям. Та увагу Одраде привернули жовтошоломні Священничі гвардійці. Вони рухалися з бундючністю, до якої їх привчили з дитинства. Ці гвардійці знали, що вони кращі за звичайний люд. А звичайний люд реагував досить передбачувано: розступався, відкриваючи дорогу загонові Шіани.

Усе діялося так природно, що Одраде могла розгледіти древній взірець, наче стежила за ще одним ритуальним танцем, незмінним упродовж тисячоліть.

Одраде, як це часто з нею бувало, відчула себе археологом. Не тим, який просіює запилені залишки віків, а радше особою, зосередженою на тому ж, що й багато сестер Бене Ґессерит: яким чином люди несуть усередині себе своє минуле. У цьому видно було взірець, закладений ще Тираном. Процесія Шіани була усталена самим Богом-Імператором.

П’ятеро голих чоловіків під вікном Одраде не спиняли свого танцю. А все ж Одраде помітила, що настрій глядачів змінився. Хоч вони й не повертали дружно голови на дедалі ближчу фалангу Священничих гвардійців, а все ж знали про них.

Тварини завжди знають, коли наближаються пастухи.

Неспокій натовпу запульсував шпаркіше. Ніхто не сміє відібрати у них їхній хаос! З краю натовпу вилетіла грудка болота і впала на землю біля танцівників. П’ятеро чоловіків не пропустили жодного кроку танцю, але їхня швидкість зросла. Довжина серій танцювальних рухів між повтореннями свідчила про надзвичайну пам’ять.

З натовпу вилетіла ще одна грудка болота і вдарила танцівника у плече. Ніхто з п’яти чоловіків не збився з ритму.

Натовп почав кричати і скандувати. Дехто вигукував лайку. На зміну скандуванню прийшло ляскання в долоні, що мало збивати рухи танцівників.

А все ж рисунок танцю не змінився.

Ритм скандування натовпу став різкішим, повторювалися крики, що луною відбивалися від стін довкола Великої Площі. Натовп намагався зламати танцювальну схему. Одраде відчула, що сцена внизу має глибоке значення.

Загін Шіани здолав уже більш ніж половину шляху через базар. Рухалися ширшими проходами між ятками, а зараз повернули просто до Одраде. Найгустіший натовп був метрів за п’ятдесят перед Священничими гвардійцями. Гвардійці ступали розміреними кроками, не зважаючи на тих, хто тікав, розсипаючись на всі боки. Очі під жовтими шоломами дивилися просто вперед, понад головами юрби. Ніхто з гвардійців процесії не показав і знаком, що бачить натовп, танцівників чи якусь іншу перепону.

Зненацька натовп припинив скандування, наче невидимий диригент махнув рукою, наказуючи замовкнути. П’ятеро чоловіків танцювали далі. Тиша внизу була заряджена такою силою, що в Одраде здійнялися волоски на карку. Просто під нею три Священничі гвардійці серед