Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

купив у нього коня і програв йому кілька десятків гіней після обіду),- просто застерігаю. Я знаю жінок і раджу вам бути насторожі.

- Дякую, друже,- відповів Кроулі, показуючи всім своїм виглядом, що він справді дуже вдячний.- Бачу ви обережний хлопець.

І Джордж попрощався, переконаний, що Кроулі його послухає. Він розповів про свій вчинок Емілії, про те, як він порадив Родонові Кроулі - з біса гарному й щирому хлопцеві - бути насторожі з тією хитрою інтриганкою Ребекою.

- З ким? - злякалася Емілія.

- З гувернанткою, що приятелює з тобою. Чого ти так здивувалася?

- Ох, Джордже, що ти наробив! - мовила Емілія.

Її жіноче око, загострене коханням, відразу помітило таємницю, якої не бачили ні міс Кроулі, ні бідолашна стара дівка Брігс, а надто дурні баньки самовдоволеного лейтенанта з великими бакенами, Джорджа Осборна.

Річ у тім, що коли Ребека допомагала Емілії в одній із горішніх кімнат загортатися в шаль, їм випала нагода хвилину поговорити про один секрет, заприсягтися, що більше ніхто про нього це знатиме. Якого чару додають жіночому життю такі розмови! Емілія підійшла до Ребеки, взяла її за обидві руки й сказала:

- Ребеко, я все бачу.

Ребека тільки поцілувала її.

І справді, жодна з дівчат більше ні з ким не поділилися цим чудовим секретом. Але йому судилося скоро виплисти на світ божий.

 

 

Невдовзі після описаних вище подій, коли міс Шарп усе ще гостювала в своєї покровительки на Парк-лейн, серед меморіальних дощок на Грейт-Гонт-стріт, що завжди так рясно прикрашають цей понурий квартал, з’явилася ще одна. Її повісили на будинку сера Пітта Кроулі, але сповіщала вона не про скін шановного баронета. То був жіночий жалобний герб, той самий, що кілька років тому правив за похоронний реквізит старій матері сера Пітта, давно вже овдовілій леді Кроулі. Коли табличка повисіла стільки, скільки вимагав звичай, її зняли з чільної стіни будинку, і вона далі валялася десь у численних сховках просторого будинку сера Пітта. Тепер її переробили для бідолашної Роз Доусон. Сер Пітт знов овдовів. Геральдичні знаки на цій металевій табличці, що висіла поряд з гербом сера Пітта, певна річ, не мали ніякого стосунку до бідолашної Роз. У неї не було герба. Проте зображений на табличці херувим однаково пасував і їй, і матері сера Пітта, так само як і напис унизу під херувимом: «Resurgam», 136 - обабіч якого стояли символи Кроулі - голуб і гадюка. Герби, меморіальні дошки і надпис «Resurgam» - який вдячний матеріал для мораліста!

Містер Кроулі єдиний навідувався до забутої всіма хворої. Небіжка покинула світ, потішена тими словами розради, які він зміг їй сказати. Протягом багатьох років тільки він ставився до неї ласкаво, тільки його прихильність зігрівала якось її кволу, самітну душу. Її серце вмерло набагато раніше за тіло. Вона продала його, щоб стати дружиною сера Пітта Кроулі. Матері й дочки щодня укладають такі угоди на Ярмарку Суєти.

Коли леді Кроулі померла, її чоловік був у Лондоні - здійснював свої численні задуми й радився з різними адвокатами. А проте він знаходив час щодня навідуватися на Парк-лейн і посилати Ребеці багато листів, у яких благав її, велів їй, наказував вернутися до маленьких учениць у селі,- адже тепер, коли захворіла мати, їх зовсім нікому було виховувати. Але міс Кроулі не хотіла про це й чути, бо хоч у Лондоні не було жодної світської дами, яка б так легко покидала своїх друзів, коли їхнє товариство набридало їй, і мало було дам, яким воно так швидко набридало, але, поки тривало її захоплення, вона не хотіла ані на день розлучатися з своїми улюбленцями, а Ребека все ще їй дуже подобалася.

Звістка про смерть леді Кроулі викликала в домі міс Кроулі не більший смуток і не більше розмов, ніж того й слід було сподіватися.

- Доведеться, мабуть, відмінити проханий обід третього числа,- мовила господиня й додала: - Думаю, що моєму братові вистачить глузду більше не одружуватись.

- А якщо все ж таки він одружиться, то Пітт позеленіє з люті,- сказав Родон таким шанобливим тоном, яким звичайно говорив про старшого брата.

Ребека мовчала. Мабуть, її найдужче засмутила і вразила ця смерть. Вона вийшла з вітальні, ще як Родон сидів там, але випадково зустріла його внизу, коли він, попрощавшись із тіткою, від’їздив, і вони трохи поговорили.

Другого ранку Ребека, визирнувши у вікно, налякала міс Кроулі, що спокійно читала собі французький роман, схвильованим вигуком:

- Приїхав сер Пітт!

Той уже стукав унизу в двері.

- Серце моє, я не можу дивитися на нього! І не хочу! Скажи Боулсові, що мене немає, або сама спустись униз і поясни, що я хвора й нікого не приймаю. Мої нерви тепер не витримали б його! - крикнула стара леді і знов заглибилась у роман.

- Вона дуже хвора і не може вас прийнятій, сер,- мовила Ребека, поспішивши вниз до баронета, що вже хотів підійматися нагору.

- Тим краще,- відповів той.- Мені треба бачити вас. Зайдімо на хвилину сюди.- І вони подалися до вітальні.

- Я хочу забрати вас до Королевиного Кроулі,- почав баронет і, скидаючи чорні рукавиці та капелюха а чорним крепом, звів на неї очі.

Його погляд був такий дивний і такий пильний, що Ребека мало не затремтіла.

- Я думаю скоро приїхати,- сказала вона тихим голосом,- тільки-но міс Кроулі стане краще... думаю вернутися до... милих дівчаток.

- Ви вже три місяці кажете мені це, Бекі,- заперечив сер Пітт,- а самі й далі чіпляєтесь за мою сестру, яка викине вас, мов старий черевик, коли ви їй набриднете. Кажу ж вам, що ви мені потрібні. Я збираюся на похорон, їдьте зі мною! Ну, їдете чи ні?

- Я сама не знаю... мені здається... не випадає мені жити з вами самій,- відповіла Бекі, мабуть, дуже хвилюючись.

- Кажу ж вам, що ви мені потрібні,- мовив сер Пітт, тарабанячи пальцями по столу.- Я не можу без вас обійтися. Я не розумів цього, поки ви не поїхали. Все в домі пішло шкереберть. Він став не таким, як був. Усі мої рахунки знов заплутались. Ви мусите вернутися.