Збігнєв Херберт - Лабіринт біля моря

Деякі історики застерігають, що не варто вірити натякам Тацита, який дивився на свого тестя через лінзи замилування. Важко, проте, не оцінити заслуг Аґріколи — і військових, і політико-адміністративних. Під його командуванням римські орли просунулися найдальше на північ, аж до лінії Фірс оф Форс і Клайду, навіть поза цю лінію. Сім років урядування Аґріколи (78–85) — то сім років кампанії проти шкотів і піктів, увінчаної вирішальною перемогою під Монс Ґраупієм у 83 році. Він також розбудовував флот, споруджував укріплення й форти, підтримував міське будівництво. За його адміністрації поширилися римське судівництво та територіальне самоврядування; зменшилися податки, не такою обтяжливою стала для тубільців примусова військова служба.

Проте Аґріколу доволі несподівано відкликав кесар Доміціан, і він не втілив до кінця своїх планів. Схоже, що відправлений у відставку управитель був єдиним, хто бачив справи гостро й чітко. Він прагнув до завоювання всього острова, готував також похід на Ірландію, усвідомлюючи, що за логікою завоювання воно мусить бути повним, а коли залишити безкарними вороже налаштованих сусідів, то це загрожує катастрофою. Історія підтвердила його правоту; сам він провадив до кінця днів своїх, мабуть, сповнене гіркоти життя передчасного політичного пенсіонера, не обіймаючи жодних посад.

Рішення Доміціана одні пояснюють звичайною людською заздрістю, а також манією переслідування цього тирана на троні, ворога філософів і сенату, опікуна донощиків, якому повсюди вбачалися змови; можливо, що цей дуже несимпатичний кесар (улюбленим заняттям його було лапання мух і проколювання їх гострим пером) зробив висновки зі своїх не надто вдалих походів на германців і даків і вирішив консолідувати імперію в існуючих кордонах, відмовившись від подальших завоювань.

Античні автори порівнювали обриси Британії з сокирою. Римляни міцно тримали її держак, але північне лезо невдовзі мало обернутися проти них. Вони відмовилися від здобутків і планів Аґріколи, а позаяк войвничі племена, які населяли Шотландію, не дали себе поневолити, то з суто римською простотою було вирішено відгородитися від варварів муром.

Ні, це аж ніяк не витвір мистецтва — той вал, що проліг від східного до західного краю острова, від гирла ріки Тайн аж до затоки Солвей. Мур не може бути красивим і є антиархітектурою, застиглим у конвульсивному захисному жесті каменованим простором; проте, хоча він і не збуджує естетичного зворушення, але вимагає подиву генієм римських інженерів. Зокрема тому, що проіснував досі майже непорушно, тільки де-не-де час надщербив його, і крізь ці щербини тепер проходять меланхолійні корови.

Мур Адріана, адже саме за його правління він був споруджений у 123–128 роках, має довжину 76 римських миль, тобто мало не 113 кілометрів, і прямою лінією перетинає острів від затоки Солвей на заході аж до гирла ріки Тайн на сході. Його східний відтинок довжиною в 45 миль спершу був збудований із каменю, інша, західна частина є земляним валом, вкритим дерном. Висота муру сягала 6 метрів, а ширина становила 3 метри. На відстані милі височіли башти, де мешкав гарнізон, спостережні пункти й по дві вартові вежі. Мур також був споряджений численними брамами для вилазок. Коли атака варварів концентрувалася в одному пункті, з сусідніх брам вибігали легіонери і наче мисливці замикали їх у кільце. Перед валом містився широкий рів, а за ним були збудовані 16 фортець — місця сталого постою війська, чия кількість сягала 10–15 тисяч осіб. Цю дуже функціонально завбачливу конструкцію доповнювала укріплена дорога, яка бігла паралельно до валу, що давало змогу швидко перекидати вояків і обладнання.

За сто кількадесят кілометрів на північ від муру Адріана у 140–142 роках був споруджений мур Антоніна (назва походить від кесаря Антоніна-Пія). Його довжина становить 37 миль, він поєднує два пункти на узбережжі — Форс і Клайд. Через 40 років після спорудження цю лінію оборони покинули. Порівняно з муром Адріана, вона була слабшою з точки зору фортифікації, дуже непевною, особливо на флангах, а також надміру висунутою на північ, щоб обидві ці оборонні лінії могли успішно підтримувати одна одну під час координованої оборонної операції. Мур Антоніна зруйнували самі римляни.

Зрештою, не в мурах треба було шукати тоді захисту. Смертельна хвороба підточує імперію зсередини. Цезарство трусить боротьба за трон, в якій також бере невдалу участь Клод Альбін — управитель Британії. Він не вагаючись оголює острів від легіонерів, яких кидає у бій за владу проти кесаря Септимія Севера. Управитель Британії гине, але шотландські кельти користуються становищем і прориваються через мур Адріана, щоби сміливим винищувальним рейдом дійти до Йорка і Честера. В 208–211 роках кесар Септимій Север, наче згадавши про далекоглядні плани Аґріколи, відкидає варварів за мур Адріана, ба навіть суне далеко на північ поза Абердін. Однак і він не втілив своїх намірів. Коли в 211 році кесар помирав у Йорку, то начебто сказав: «У мить, коли я здобув владу в державі, повсюди панувало сум’яття, а зоставив я мир навіть у Британії».

Мир був примарним і недовгим. Біля східного узбережжя острова з’являються піратські кораблі франків і саксів — попередження про близьку катастрофу. За ними спостерігали з тривогою, так само, як через кілька століть у часи панування могутнього Карла Великого з тривогою дивилися на прямокутні паруси норманів, які віщували майбутні поразки.

У бурхливій історії римської Британії ми знаходимо також кесаря-самозванця. Ним був такий собі Караузій, командир флоту, котрий доробився до значних статків у боротьбі з піратами. Здобувши багатство, він запрагнув слави. У 286 році Караузій проголосив себе кесарем Британії. Діоклетіан, який тоді правив у Римі, спершу стерпів цю зневагу. Проте коли через кілька років Карауцій був убитий своїм нашіптувачем, на острові висадилася каральна експедиція під командуванням Констанція Хлора, кесаря, котрий володів західною частиною імперії. Хлор переміг заколотників, а також здійснив широкомасштабні роботи по відбудові знищених міст — Йорка, Веруламія, зміцнив систему оборони Лондона і мур Адріана, а також спорудив нові форти, переважно на східному узбережжі. Він також провів переможну кампанію проти піктів, після якої незабаром помер у Йорку в 306 році. Його збройні зусилля забезпечили острову мир на тридцять років.

За часів Діоклетіана було проведено низку важливих адміністративних реформ. Імперію поділили на дванадцять діецезій. Одна з них — Британія,