Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Езжайте с ним, возьмите шесть тысяч и оставьте это говно. Завтра прикажите, чтобы все, кто давал ему рекламу, — отозвали деньги.

— Але ж Андрюха… — заскиглив Роман. — Ну, Лена…

— После сегодняшних сцен Лена счастлива, что не связала с тобой свою жизнь, — зверхньо глянула.

… За три дні Роман прийшов на роботу п’яний, як чіп. Вранці з’ясував, що у нього гонорея після нещодавніх пригод. Звинуватив дружину, влаштував скандал, подзвонив до її батьків і сказав:

— Ваша курва мене нагородила трипером! Я зранку встав, а у мене капає з кінця! То хто таке видів?! Тільки почали жити! А шо буде далі?! Не знати ще, чия у неї буде дитина! Тепер вродиться якийсь урод триперний, а нє?!

Виставив Оксану за двері, розвернувся і вийшов на вулицю. На роботі вирішив, поки газета прибуткова, — продати. А коли зателефонував Віталій і в хорошому настрої повідомив, що хоче трішки переробити роман, Шлапак роздратовано сказав:

— Поцілуйте мене в дупу і оближіться! Хуя тобі, а не книжку! Пили за мій рахунок! Усе вам на халяву! Через вас заразив Оксанку збуром! Скоро буду мати діти, тра думати про них, а не про твою книжку! Пили за мої бабки! Який це порядок, а нє?

У трубці скиглили короткі гудки, а він усе ще пінився…

Москву Андрій не любив, особливо під час відлиги, коли у цьому Вавилоні починав танути сніг, виявляючи напоказ сміття — від бананових шкуринок до собачих фекалій. Усе це, розмокаючи, парувало, разом з автомобільними газами створювало весняний аромат. Народ почав грипувати.

Андрій дивився з вікна п’ятнадцятого поверху готелю на метушливий натовп, який вирував біля метро, годі було простежити за кимось одним. Мурашки. Поряд на базарчику йшла жвава торгівля продуктами, побутовим крамом, куривом, з-під поли — горілкою, наркотиками.

Тесть вранці зірвався і побіг на зарядку. Повернувся, сопучи як паротяг, і довго відхекувався. Потім через силу відтиснувся від підлоги десять разів і, крекчучи, став качати прес. Андрієві не вірилося, що й він колись стане таким незграбою.

— Угробите ви себе цією зарядкою. Біг — спорт для коней. Старість має бути розважливою.

— Не уявляєш, як хочеться побути молодим!

—… Файні були вчора дівки, правда?

— Такого, певно, ще не було, щоб тесть та зять з курвами… Ось що робить з хлопами горілка…

— Закінчуйте накачувати м’язи, — зиркнув на годинника. — Сталлоне не станете; сьогодні важливо, щоб працювала голова.

У нас переговори з Красновим та Пашею. А ще може приплестися Чингізхан — Сєнцов, він мене чомусь дратує.

Невдовзі зателефонував Паша і сказав, що зможе зустрітися з ними тільки вранці.

Ось що розповів при зустрічі за сніданком:

— У нас зараз немає ні сил, ні бабок на Нагірну.

— Скільки треба? — запитав Гуцул.

— Не менше двадцяти мільйонів доларів на перший етап.

— У Краснова немає грошей? — не повірив Андрій.

— Його відлучили від цицьки, і, щоб міцніше закріпитися в бізнесі, скупив пів-Сибіру. Починати справу в Україні, коли у нас проблеми, — ризиково. Радить закріпитися спочатку там політично, на це гроші дасть, а потім буде й Нагірна.

— Якщо Мойша зачепиться в регіоні, — то через два роки захопить найважливіші позиції, — зауважив Андрій.

— Без Сліпого йому буде складно…

— Бондар через місяць буде на ногах.

— Треба добивати, поки в лікарні.

— Його охороняють менти, — розвів руками Андрій. — Валентин недопрацював. Зате Шарик тіснить його людей по Києву.

— Що ж буде з Нагірною? — намагався зрозуміти Гуцул. — Ми змогли б зібрати по Україні потрібну суму…

— У вас на носі вибори! — посміхнувся Паша. — Краще не поспішати. Поговоріть з Красновим. Він зацікавлений в українському ринку.

— Гаразд, — кивнув Анджей. — А чому Сєнцов не з’являється? Перестала цікавити наша горілка, наші дівчата?

— Записався до секти. Щовечора їздить на молебні, виписує пастору чеки!

— Веселе у вас життя, — засміявся Андрій.

— Нічого веселого: пікові[15] насідають. Скоріше б до влади в Росії прийшов якийсь нацик.

— Росія для росіян? — хмикнув Гуцул.

— Чому? Ми за слов’янську єдність. Ви — проти? — з-під лоба зиркнув на Гуцула.

— Ага, зараз до вашого союзу приєднаються чехи та поляки, — посміхнувся.

— Тату, — розсердився Андрій, — досить антимоній. Мало вже в Чорнополі кавказьких біженців з автоматами під куртками?.. Ні?..

Паша закурив і кинув на стіл запальничку:

— Ось що, Андрію, знімай людей з Нагірної — моя порада. Тримайте Київ.

— Нам треба нові лінії розливу горілки, — кивнув Андрій.

— Дам дві. Тільки влаштуйте у себе виробництво, скажімо, «Фінляндії», «Смирновки», щоб збувати тут, бо наша горілка зовсім паскудна. Твоя «Руська» — класна, тільки щось ви там понаписували націоналістичне. Це декому не подобається. У себе можете писати що завгодно, а що передаєте сюди…

Коли попрощалися з Пашею, Андрій зателефонував до Ірини:

— Кохана, ми з татом післязавтра вилітаємо до Києва, будемо в Борисполі рівно о другій.

— Мама в мене. Хоче вас зустріти.

— Гаразд. Тільки Романа попередьте, щоб вчасно пригнав машину.

— Може, я поїду?

— Мені страшно, коли ти за кермом. Краще зустрінь мене вдома. Цілую…

З Красновим зустрілися наступного дня в його офісі. Він не був таким життєрадісним та веселим, як раніше. Падіння з Олімпу