Тадеуш Доленга-Мостович - Кар’єра Никодима Дизми

— іншого виходу не було — і безпорадно всміхнувся. Запанувала тиша, і Никодим збагнув: йому треба щось сказати. Відчував розпачливу порожнечу в голові та ще злість від того, що його атакували трьома незрозумілими для нього мовами. Хотів щось сказати і не міг.

Становище врятував кремезний лисий добродій, який сидів обіч графині Конецьпольської.

— Отже, — озвався він, — ми маємо можливість пересвідчитися, що чутка про маломовність пана президента — не вигадка.

— Нарешті хоч що-небудь по-польськи! — вирвалось у Никодима. Безнадійність його становища так вплинула на Дизму, що він мимохіть бовкнув слова, які, гадав, дорешти угроблять його.

Всі засміялись, і Дизма, на превеликий свій подив, помітив, що він не тільки не промахнувся, а навіть сказав щось дотепне.

— Ви, пане президенте, ворог іноземних мов? — спитала молода панна з маленьким ротом і вискубаними, тоненькими, наче мишачий хвостик, бровами.

— Ніскілечки! — вже оговтався Дизма. — Я тільки вважаю, що пан Огинський має рацію: треба знати іноземні мови задля літератури і для закордону, а розмовляти — по-польськи.

— Ах, — вигукнула графиня Конецьпольська, — а як хто не вміє?

Дизма поміркував і відповів:

— То хай навчиться.

— Браво, браво! — пролунали голоси.

— Так розрубують гордієві вузли, — переконано мовив коренастий чорнявий чоловік у золотих окулярах. — Це має тісний зв’язок з нашою державною гідністю.

Бундючний добродій з моноклем нахилився до сивуватої дами і майже голосно прошепотів:

— Камергер його святості знову почастує нас промовою про державу. Майбутній гетьман коронний!

Всі усміхнулись, а чорнявий заперечив:

— Жартами в цих питаннях не відбутись. Я завжди твердитиму, що до розвитку улюбленої батьківщини ведуть два шляхи: піднесення нашої гідності і сімейні зв’язки з видатними європейськими родами. Тому я радий, що сьогодні серед нас перебуває державний діяч і до того ж діловий чоловік, який підтримав мене. Бо…

І він говорив далі. А тим часом добродій з моноклем почастував пана президента цигаркою, і Никодим, скориставшись із нагоди, поцікавився:

— Чому ви сказали про цього пана, що то майбутній гетьман?

— Як? Хіба ви не знаєте? Це ж депутат Лясковницький, дідич з-під Кракова. Втілення невинного снобізму… Він вважає себе за магната, бо одружений з баронесою фон Лідемарк…

— Думку про велич держави, — вів своєї Лясковницький, — віками плекали люди саме нашого кола. Не забувайте, що Чернецький переплив море, що Жулкевський захопив Москву, а Ян Варненьчик завоював Відень…

— Усе це правда, — перебив лисий граф, — але ж тепер, дорогий друже, зовсім інші часи.

— А хіба це шкодить? Раніше кармазинники[21] проливали свою блакитну кров на кордонах, а сьогодні ми в своїй батьківщині лишилися спадкоємцями ідеї державності, нездоланною фортецею, скарбницею тієї ідеї.

— Здається, — мовила глухим голосом сивувата дама, — що в нашій скарбниці лишилася, на жаль, тільки ідея.

Добродій з моноклем, якого називали ординатом, відповів, злегенька вклоняючись Никодимові:

— Сподіватимемось, що незабаром у ній буде щось конкретніше.

Графиня Конецьпольська з чарівною усмішкою звернулася до Дизми:

— Ах, sagen Sie bitte, Herr Praesident… Ax, pardon… [22] Моше, ві мені скаше, як робіть такі чудові думка?

— Яка думка?

— Ну, от геніальні думка з хлібна облігація? Я ніколи не бачила людей… Ну… ну..:

— Винахідливих? — підказав добродій з моноклем.

— Mais non,[23] людей, в die Oekonomie [24], таких, як par ехешріе[25] у музиці Стравинський…

— Ага, — пояснив лисий чоловік, — пані Ляля має на увазі творців нових течій!

— Так, так, — потвердила вона, — я цікавить, як це видумується?

Никодим знизав плечима.

— Зовсім просто. Людина сяде собі, подумає і видумає.

Щоб показати, він підпер на хвилинку голову рукою. Це викликало голосний сміх усього товариства. Дама в сірому, яка досі мовчки оглядала Дизму в лорнет, кивнула головою:

— Ви, пане президенте, і справді незвичайна людина. Ваш гумор просто чудовий. Нерухома маска прекрасно підкреслює дотеп.

— Ви колючі, — вдаючи трошки ображену, мовила графиня Ляля. — Я питала, чи важко придумати щось, зробити такі думка.

— Ні, — відповів Дизма, — зовсім легко. Треба тільки трохи мати…

Він не міг пригадати, як називається це в «Словнику іноземних мов» — «інвенція» чи «інтенція»[26]. На всякий випадок закінчив: — мати трохи… інтенції.

Знову розлігся сміх, а сивувата дама гукнула до господині дому, яка саме підходила до них:

— Жанетто! Твій президент просто чарівний!

— Що за esprit d’a propos![27] — докинула молода панна з вискубаними бровами.

Княгиня була просто-таки щаслива. Правда, Дизма не викликав такого фурору, як отой буцімто кузен Алена Жербо, що був у них минулого разу. Але й сьогодні всі задоволені цікавою новинкою. Про це свідчило те, що біля Никодима збиралося більше й більше коло гостей.

Помітивши між ними щупленьку стару даму, яку зустрів колись на бриджі у пані Пшеленської, Дизма привітався з нею. То була баронеса Леснер. Пані Пшеленська, видно, не мала від неї таємниць, бо дама одразу ж спитала Дизму, чи не