Крістоф Рансмайр - Хвороба Кітахари

Діставши його, Берінг виявив поломку настільки просто, що поромник, який якраз тоді був зайнятий згортанням собі самокрутки, справжнього ремонту зовсім не помітив.

Стоячи спиною до вітру, поромник прикривав долонею полум'я сірника і намагався закурити, коли машина несподівано загарчала на всю свою колишню потужність. Порив вітру дунув йому в руку і загасив вогник. Із криком здивування, який тієї ж миті перейшов у смішок-покашлювання, поромник обернувся до Берінга:

— Як же це?.. Як це ти його?..

Собачий Король сидів у рульовій рубці і ледь підвів голову, коли понтон почав рвати якірний ланцюг. Тінь наполоханої зграї чайок ковзнула очеретом і вагонетками. Кільватерний струмінь скипів піною.

Берінг відпустив трос газу і в реві, що затихав, на мить віддався тому дивному, швидкоплинному відчуттю полегшення, яке охоплювало його тільки після вирішення якоїсь механічної проблеми, і ні втримати його, ні продовжити було неможливо. У такі миті було байдуже, чи шукав він рішення годинами або цілими днями, чи витратив на пошуки всього кілька хвилин, — щойно під його руками пошкоджена механічна система знову починала працювати бездоганно, він відчував щось на зразок тієї переможної легкості, яку вгадував лише у птахів, що здіймались у повітря. Йому б тільки відштовхнутися від світу, і той попливе у нього з-під ніг.

На поромі було досить дрібного втручання: дефект причаївся у повітряному шланзі. Ізоляційне покриття на його внутрішній поверхні почало розшаровуватись і подекуди вже висіло клаптями. У слабкому повітряному потоці холостого ходу ці клапті тріпотіли, не перешкоджаючи згоранню палива, а от на повному газу ставали подібними на заслінку клапана, яка, мов долоня, накривала розверсту пащу повітряного фільтра й душила запалювання в циліндрах.

Берінгу навіть не знадобилося спускатися до човна за інструментом, ящик так там і лишився. Широкого леза складаного ножа виявилось цілком досить, щоб вишкребти зі шланга пересохле ізоляційне лахміття, а потім закрутити гвинти фіксувальних кілець.

Понтон погойдувався в очеретах, готовий до дальшого плавання. Поромник, стоячи біля дерев'яної загородки, знов і знов вигукував: Краще, ніж було! Мотор працював краще ніж раніше. Але Амбрас, на вигляд байдужий, сидів у рульовій рубці на стосі порожніх мішків і гортав заляпаний соляркою фрахтовий журнал. Поромник став квапитися, йому не хотілося марнувати час. Кашляючи і відпльовуючись, немовби хвороба машини після ремонту перекинулася на нього, він зігнувся над якірною лебідкою і підняв з озера залізного павука. Цей якір він, Берінг, зварив у перший рік свого учнівства з траків розбитого танка, забезпечивши його чотирма залізними щупальцями з гаками на кінцях.

Коли цей ланцюговий залізний павук брязнув об облавок обшивку, Берінг побачив свій витвір у чорній паволоці дірявого погляду, побачив крізь цю пітьму, як сріблясті, тонкі струмені збігають по зварювальних швах і краплями падають в озеро. Вістря щупальців він тоді сам, без сторонньої допомоги і підказки, викував у формі гаків. А от шви мали вади. Тепер би він зварив їх значно краще. Але часи цих робіт минули. Точно і назавжди. Він носив зброю. І жив у Собачому домі. Горнило було погашено.

Не встаючи з мішків, Амбрас кидав Охоронцеві команди: Агов! Іди сюди. Слухай! Він, Амбрас, залишиться тут. Є деякі справи на причалі і в моорському секретаріаті. А Берінг нехай вертається на віллу і знову займається шпінгалетами і дверними замками, і — чуєш! — щоб не потикав носа до тих кімнат, куди його не запрошували.

У голосі Амбраса вже не було нічого від того виснаженого тону, який було чути в його розповіді у човні. Він знову звучав різко й холодно, як у дні покаянних зборів на плацу чи з мегафона в каменоломні.

— Я лише замкнув віконницю! — крикнув Берінг, перекриваючи рев мотора, і стрибнув у човен. — Я нічого не чіпав. Нічого!

Але Собачий Король говорив зі своїм Охоронцем так, ніби шкодував, що у хвилину слабкості довірив йому не лише таємницю свого каліцтва, але й безвісти зниклу любов. Говорив так холодно, немов ця поїздка до ляйських очеретів показала йому, що розчулити Охоронця може радше зламана машина, ніж зламане життя: після стількох промов, листівок і послань великого Ліндона Портера Стелламура, після незліченних покаянних і поминальних церемоній у приозерній глушині і на Сліпому березі цей перший і єдиний з моорських чоловіків, якому Амбрас коли-небудь довіряв, теж значно охочіше слухав стукіт і гуркіт машин, аніж голос пам'яті.

20. Іграшки, простої та запустіння

Цьогоріч ранньої осені і під час збирання буряків у жовтні нечисленні машини приозер'я псувалися або глохли. Намертво вгризалися одне в одне зубчасті обіддя, ламалися маховики, розподільні вали і поршневі кільця, одного ранку навіть стрілки великого годинника на причалі, дзенькнувши, відвалилися від циферблата й затонули в озері; навіть найпростіші обойми для підвішування труб, і шплінти, і регулювальні гвинти, і сталеву стрічку пожирало зношування. То на тартаку, то в буряківницькому товаристві, то в каменедробарці знов і знов доводилося на цілі дні, тижні, а часом і назавжди замінювати нібито незамінну вантажівку воловою упряжкою, а вщент зношений транспортер — лопатами, тачками й голими руками.

Машини! Рік від року машини стають усе ненадійнішими, говорили у пивниці біля причалу, у моорському секретаріаті і взагалі всюди, де заходила мова про простої і про плин часу. Хто розраховує орати тракторами і збирати врожай паровими жниварками, той скоро жертиме саме каміння. Краще вже шкапа в хомуті — і вперед через поле по щиколотку в багнюці, ніж без пального й запчастин, але на потужному тягачі…

Великі надії, які ожили навесні, коли спустили на воду «Сплячу грекиню», не справдилися: «Ворона» Собачого Короля так і залишилася першим і останнім лімузином, який гуркотів моорською жорствяною дорогою. Поруч із прогнилими кабріолетами в гаражах колишніх хазяйських дач стояли мули й кози, а мешканці приозер'я і