Борис Пахор - Важка весна

Час, який нам залишається, мусимо добре використати, сказав собі згодом.

— Квіслінг? — запитав Жуль, не підіймаючи голови від коробочки, в якій крутив цигарку.

— Квіслінг, так — сказав Йойо. — Не читав?

— Засуджений до смертної кари, — сказав Жуль і знизав плечима. — А далі?

— До смертної кари і квит. Що, може він заслуговує на щось краще?

— Ти мені розказуєш, — сам до себе іронічно сказав Жуль і облизав краєчок сигаретного паперу.

— Кажу, що норвежці його серйозно відправлять на той світ.

— А що, можна піти на той світ жартома?

І при цьому Жуль ледь помітно посміхався, а оскільки сидів навскіс на кушетці навпроти, звісивши ноги на підлогу, то був до Йойо спиною.

— Хіба я знаю? Що ти хочеш від мене? — ображено запитав він, повертаючи обличчя вбік.

— Bien, mon dodo[19]. Ти надто сухий!

— Ха-ха-ха. — Це був хор голосів.

— Під час операції спустив би дух!

— Ха-ха-ха!

І Жуль теж тихо сміявся; він усе ще сидів спиною до Йойо і спокійно палив.

Роберт дістав цигарку.

— На смерть його засудять. Майже точно, — сказав він.

— Це я й хотів сказати! — І Йойо підійшов до поручнів; борець, який кинув противника на землю і чекає, щоб суддя відрахував потрібні хвилини. Його долоня на мить взялася за поручні, мов за канат на ринзі.

— Це норвежці! — І знову підійшов до кушеток. — Вони не зроблять так, як ми з Петеном.

— А наш — маршал, — по-батьківськи сказав Жуль і подивився на жарину цигарки й обережно дмухнув на неї.

— Та gueule![20] — сердито сказав Йойо, немов хотів припинити жарти.

— Де Голль генерал. І генерал не допустить, щоб застрелили маршала, — сказав Роберт.

— Бо він мудрий державний діяч. — Це докинув Жак; сухорлявий і виснажений, як Жуль, лише з виразнішими вилицями. А завдяки вітрівці, затягненій паском, і рукам, які тримав переважно в бокових кишенях, здавався енергійним і швидким.

Йойо зітхнув.

— Послухай-но, — по-батьківськи довірливо сказав він.

— Слухаю.

— Те, що де Голль розумів значення моторизованих чот, коли Франція будувала лінію Мажино, добре. Честь і хвала. Що організував на чужині опір — добре. А все інше залишимо в спокою. Так краще. Будь певен, що краще.

— Інше — що? — іронічно запитав Жак.

Йойо нахмурився, потім насупив брови.

— Де Голль є представником тих двохсот сімей, які тримають у руках весь французький капітал. Своєю боротьбою він їх урятував.

— Від кого? Від тих голобородих у лісі?

— Хто — голобороді?

То був Роберт, який войовничо підходив до Жакової кушетки. Тоді Жак устав.

— Я тобі макітру розтрощу! — сказав Роберт і стиснув кулаки. А Жак тримав руки в кишенях своєї курточки і безтурботно наближався до перил.

— Давайте говорити нормально, як належить, — сказав Йойо. — Дискутуймо спокійно. Без образ.

— А навіщо він сказав — голобороді, — процідив Роберт.

Жак обернувся до Йойо:

— Скільки клепок у голові в того, хто твердить, що генерал не застрелить маршала, скажи мені? Якщо після кожного перевороту новий переможець завжди позбувається попереднього!

— Справді. — Йойо потроху роздумував, як не розділити насмішок, які тепер були адресовані Робертові. — Так, ти маєш рацію.

На мить стало тихо. Жак із руками в кишенях дивився на ниви коло лісу, вдалині; пізнього післяполудня вони відпочивали, байдужі та світлі.

Але Йойо швидко знайшовся:

— Переворот, кажеш? Але де Голль не вчинив ніякого перевороту. Ні, чоловіче. Чого тільки генерал не простить генералу, коли йдеться про владу, це правда. А тут обидва міщанські сини, лише один був мудрішим.

— Я ж це й сказав, що він мудрий. — Жак підняв плечі і деякий час, немов у німому запитанні, тримав їх, а потім знову опустив.

— Я лише кажу, що він був мудрий тоді, коли Петен співпрацював із німцями! У цьому різниця!

— І тепер мудрий. — Жак знову повернувся в бік лісу.

Йойо провів вказівним пальцем під носом туди-сюди і на хвилину обернувся до аудиторії, а потім знову до Жака.

— Ну?