Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

«Усе починається з фабрики барвників».

Ні, не зовсім так. Усе починається тоді, коли компанії, що вивчають тенденції ринку (по-французькому вони називаються «cabinets de tendence», по-англійському — «trend adapters»), помічають, що певні прошарки населення починають віддавати перевагу певним товарам або певним тенденціям життя та поведінки перед іншими — і це не обов’язково має прямий стосунок до моди. Такі дослідження здійснюються на основі інтерв’ю зі споживачами, вивчення попиту на ті або ті товари, але насамперед пильного спостереження за тими юрмами осіб — переважно це люди у віці 20–30 років, — які відвідують нічні клуби та ресторани, ходять вулицями, читають усе, що публікується в інтернет-блогах. Вони ніколи не дивляться на вітрини — навіть тоді, коли там виставлені товари відомих і популярних фірм; з їхнього погляду все, що вже стало предметом широкого інтересу публіки та споживачів, приречене на смерть.

Насамперед ті генії, що трудяться в лабораторіях вивчення тенденцій, хочуть точно знати: що саме найближчим часом стане предметом особливого зацікавлення споживачів? Молоді люди, яким бракує грошей для того, щоб купувати собі предмети розкоші, змушені винаходити для себе нові моделі бажано дешевого одягу. А позаяк вони сьогодні не вилазять із Інтернету, то діляться своїми інтересами з іншими, й нерідко такі захоплення стають справжніми вірусами, що заражають усе населення. Люди молоді впливають на своїх батьків у політиці, сфері читання, музиці — а не навпаки, як думають люди наївні. З іншого боку, батьки впливають на молодих у тому, що можна було б назвати «системою цінностей». І хоч підлітки й наділені від природи бунтівною вдачею, вони завжди вважають родину чимось міцним і надійним. Вони можуть одягатися в екстравагантний спосіб і захоплюватися співаками, що завивають на сцені й ламають свої гітари, — але це й усе. Вони не наважуються піти далі і влаштувати справжню революцію в царині звичаїв.

«Вони вже так робили в минулому. І добре, що ця хвиля прокотилася й повернулася назад, у море».

Бо сьогодні дослідження, здійснювані в науково-дослідних центрах із вивчення тенденцій, показують, що суспільство повертається до більш консервативного стилю, і ми далеко відійшли від тієї загрози, яку становили для нас «суфражистки» (жінки, які на початку ХХ сторіччя боролися за право жінок брати участь у виборах і домоглися цього права) або довговолосі й антисанітарні хіпі (група божевільних, котрі вірили в те, що одного дня люди зможуть вільно кохатися й жити в мирі).

Наприклад, у 1960 році світ, затягнутий у криваві війни пост-колоніального періоду, нажаханий загрозою атомної війни й разом із тим обдарований усіма благами економічного процвітання, розпачливо прагнув знайти бодай трохи радості; й так само як свого часу Кристіан Діор намагався заронити в душі людей надію на те, що незабаром вони матимуть велике розмаїття тканин, модельєри того періоду намагалися знайти таке поєднання кольорів, яке могло б підняти загальний настрій: вони дійшли висновку, що сполучення червоного кольору з фіолетовим може водночас і заспокоювати, і збуджувати. Через сорок років колективне бачення світу радикально змінилося: загроза тотальної термоядерної війни минула, але виникли тяжкі проблеми, пов’язані зі станом довкілля: і модельєри стали віддавати перевагу кольорам, пов’язаним із тими, що існують у природі, — кольору пісків у пустелі, кольору лісів, кольору морської води. Між цими двома періодами утворювалися, розвивалися, утверджувалися і зникали різні тенденції: психоделічна, футуристична, аристократична, ностальгічна.

Перш ніж починається робота над великими колекціями мод, лабораторії, в яких досліджуються тенденції ринку, дають загальну панораму того, в якому ментальному стані нині перебуває світ. І схоже, що загальною темою людської стурбованості — попри війни, голод у Африці, тероризм, нехтування загальних прав людини, гординю деяких найбільш розвинених націй — став порятунок нещасної Землі від тих багатьох загроз, які створило для неї людське суспільство.

«Екологія. Спасіння планети. Усе це смішно».

Хамід знає, що ніхто не спроможний воювати проти колективної людської підсвідомості. Кольорова палітра й аксесуари, тканини, так звані доброчинні акції Суперкласу, книжки, що виходять друком, музика, яка звучить по радіо й телебаченню, документальні фільми про колишніх політиків, нові фільми, нові матеріали для пошиття черевиків, перехід автомобілів на двигуни, що приводяться в рух електрикою та газом, колективні листи, адресовані депутатам парламенту, бонуси від найбільших світових банків — усе це зосереджується на одній меті: урятувати нашу планету. Величезні статки утворюються за одну ніч, мультинаціональні компанії закуповують газетні шпальти для рекламування якихось будівельних заходів, абсолютно не потрібних для цього регіону, неурядові організації без найменших докорів сумління поміщають свої рекламні оголошення на найбільших телеканалах і одержують субсидії в сотні мільйонів доларів, бо всі вони глибоко стурбовані долею нашої бідолашної планети. Щоразу, коли Хамідові доводилося читати в газетах або журналах про політиків, які використовують глобальне потепління або руйнування довкілля для своїх електоральних платформ, він казав собі подумки: «Як ми можемо бути такими пихатими? Планета є, була й буде завжди сильнішою, аніж ми. Ми не можемо зруйнувати її; якщо ми перейдемо через якусь межу, вона сама потурбується про те, щоб стерти нас зі своєї поверхні й існувати далі. Чому ми досі не почали говорити про те, як нам урятуватися від того, щоб планета не знищила нас?»

Бо коли ми говоримо про необхідність «урятувати планету», це наділяє нас відчуттям своєї могутності, дієвості та шляхетності. А проблема, сформульована як «урятуватися від того, щоб планета не знищила нас», може вкинути нас у розпач, зробити безпорадними й змусити об’єктивно оцінити справжній обсяг наших убогих і обмежених спроможностей. Але хай там як, а тенденції розвиваються в цьому напрямку, й мода змушена пристосовуватися до бажання споживачів. Нині фабрики барвників заклопотані тим, щоб знайти найліпші сполучення кольорів для найближчої колекції. Виробники тканин шукають волокна природного походження, творці таких аксесуарів, як пояси, сумочки, окуляри, годинники, докладають усіх можливих і неможливих зусиль — або принаймні вдають, що їх докладають, публікуючи рекламні брошури, надруковані на папері, виготовленому не з дерева, а із вторинної сировини, — щоб урятувати довкілля. Й усе це буде узагальнено й виставлено великими модельєрами на найбільшому ярмарку моди, закритому для публіки, під глибокодумною назвою «Перше бачення» (La Primera Vista).