Лі Чайлд - Нездоланний

Ричер сказав:

– Нам потрібно дізнатись, якому регіону належить код 501.

Вествуд одним кліком вийшов із бази даних та відкрив браузер. Тоді він кинув поглядом на двері й сказав:

– Тож виходить, ми й справді це робимо.

– Ніхто про це не дізнається, – відповів Ричер. – Поки в прокат не вийде фільм.

Комп’ютер повідомив їм, що 501 був одним із трьох районних кодів, які належали мобільним телефонам у Арканзасі. Ченґ запитала:

– Цей номер із Арканзасу ви заблокували близько дев’яти тижнів тому? Можливо, хтось просто перемкнувся зі свого стаціонарного телефону на мобільний, і все?

Вествуд знову повернувся до бази даних та нефільтрованого списку дзвінків, перегорнув його на дев’ять тижнів назад та запитав:

– Який період потрібно враховувати? Скільки часу йому б знадобилося для того, щоб здогадатися змінити своє прізвище та номер?

– Небагато, – відповів Ричер. – Це вам не нейрохірургія. Але думаю, похибка таки є. Найімовірніше, через його ображені почуття. Ви ним знехтували. Міг минути й тиждень, поки він проковтнув би свою гордість та подзвонив вам іще раз.

Вествуд погортав іще далі. Десять тижнів тому. Він відкрив список регіональних кодів на іншому моніторі, і тепер гортав туди-сюди, порівнюючи їх, рядок за рядком, і коли нарешті закінчив, то сказав:

– Я заблокував чотирьох типів того тижня. Проте жоден із них не був із Арканзасу.

Ричер сказав:

– Спробуйте ще на тиждень раніше. Можливо, він виявився більш вразливим, ніж ми очікували.

Вествуд знову почав гортати список, назад іще на сім днів, а тоді повернувся на сім днів уперед, звіряючись знову зі списком регіональних кодів, а тоді повідомив:

– Того тижня я заблокував ще двох типів, що в сумі за чотирнадцять днів дає шість, проте все одно серед них немає жодного з Арканзасу.

Ричер відповів:

– Усе одно ми підбираємось ближче. Дзвінки від Малоні почались дев’ять тижнів тому, від хлопця, якого недавно заблокували, через короткий період часу, і під цю категорію в нас підпадають шестеро кандидатів. За логікою, потрібний нам тип є одним із них. І вже через тридцять секунд ми можемо розмовляти з ним по телефону. По іншій лінії. А все тому, що у вас є всі справжні телефонні номери.

Вествуд скопіював та вставив усі шість імен та номерів на порожній монітор. Імена являли собою стандартну американську мішанину. Вони могли би бути першою шісткою з будь-якої команди Вищої ліги, або шістьма парубками в черзі в ломбарді, чи в кімнаті екстреної допомоги в лікарні, чи в залі очікування для першого класу в аеропорту. Ричер припустив, що половина із цих номерів були мобільними, бо він не розпізнав їхні регіональні коди, але там був код 773, який належав Чикаґо, тоді 505 – якогось містечка в Нью-Мексико, а ще 901, який, здається, належав номерам у Мемфісі, Теннессі.

Вествуд поклав телефон на підставку на столі й набрав перший номер просто з комп’ютера. У підставку було вбудовано спікери, і Ричер почув «біп-біп-біп» електронних гудків, а тоді лише шипіння, а тоді чийсь попередньо записаний голос, який говорив чимось середнім між буркотливим та співчутливим тоном. Номер був поза зоною досяжності. Вествуд поклав слухавку та звірився з регіональним кодом на моніторі. Він сказав:

– Це був телефонний номер із північної Луїзіани, можливо, зі Шривпорта чи десь поблизу. Дію його договору було, мабуть, припинено чи скасовано, як воно зазвичай відбувається, і рано чи пізно його передадуть комусь іншому.

Він набрав другий номер. Те саме. Спочатку гудки, тоді нічого, а тоді голос телефонної компанії, записаний вибачливим тоном і водночас скептичний від того, що хтось здогадався зробити дещо таке жалюгідно дурне, як подзвонити на мобільний номер, який зараз знаходиться поза зоною.

– Мобільний номер із Міссісіпі, – сказав Вествуд, – десь на півночі. Мабуть, у Оксфорді. Там ціла купа студентів. Мабуть, батьки перестали його фінансувати.

– Або це був одноразовий телефон, – сказав Ричер. – Оплачений одразу після здійснення дзвінка на виході з крамниці, а потім на ньому закінчилися гроші. Або його викинули на смітник. Можливо, вони всі такі ж самі.

– Можливо, – відповів Вествуд. – Поганці користуються такими телефонами роками для того, щоб спинити уряд від заведення на них справ. А цими днями й інші громадяни починають також займатися цим. Особливо ті з них, які телефонують до газет із гарячою секретною інформацією. Таким є сучасний світ.

Він набрав третій номер. Знову-таки мобільний, згідно зі списком регіональних кодів, проте цього разу зі штату Айдахо. Однак цього разу йому відповіли. Зі спікерів почувся чоловічий голос, чистий та чіткий. Він сказав:

– Алло?

Вествуд випрямився і заговорив до монітора. Він сказав:

– Вітаю, сер. Це Ешлі Вествуд із «Лос-Анджелес Таймс», ви мені телефонували.

– Справді?