Юрій Станіславович Митрофаненко - Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша

де тільки було треба, ішли стрільці з охотою помагати братам у розбудові українського життя» [10, с. 142-143]. У Єлисаветграді УСС не видавали преси, на відміну від Олександрівська, де січовики дислокувалися до Єлисаветграда. Проте появу першої української преси Олександрівська, а саме — часопису «Січ», дослідниця історії преси Запоріжжя Т. Хітрова пов'язує з інформаційною діяльністю УСС [11, с. 111].

Січовики не перенесли до Єлисаветграда свій часопис, як робили це інші війська. Після відходу легіону з Олександрівська гетьманський комісар закрив часопис «Січ» та заарештував його працівників, відомості про що знаходимо у спогадах В. Вишиваного [10, с. 144]. Імовірно, саме жорстокі дії з боку гетьманської адміністрації завадили УСС видати в Єлисаветграді свій часопис.

Культурно-освітня робота Січових Стрільців на Єлисаветградщині полягала в підтримці місцевих «Просвіт» та народних шкіл, організації читалень та аматорського драматичного гуртка, оркестру та різноманітних масових заходів. Улітку, коли школи були закриті, стрільці організовували народні, вечірні, недільні школи з однією метою: розповісти про славне козацьке минуле, розбудити національну свідомість селян. Драматичні гуртки виникали спонтанно та повсюди, стрільці приєднувалися до гуртків «Просвіти», організовували свої. Населення краю полюбляло стрілецькі вистави. С. Тобілевич (вдова І. Тобілевича) високо оцінювала культурно-освітню, пропагандистську роботу стрільців серед селян та міщан. Вона писала: «Люде мені оповідали, що коли в неділю стрілецький хор співав у церкві під час служби божої, то народу бувало так багато, як на Великдень. А коли у школі відбувалися відчити з історії минулого України, то людей теж бувало багато, а коли увечері грали яку комедію чи драму, то половина народу мусіла за браком місця стояти за театром» [2, с. 27]. Наскільки дружні стосунки склалися між місцевими жителями та галичанами, що й ті, й інші тяжко сприйняли переведення УСС з Єлисаветграда, В. Вишиваний згадував: «З болючим серцем ми покидали Наддніпрянщину» [10, с. 146].

Перший у місті українськомовний часопис «Новий Шлях» побачив світ на початку квітня 1918 року. Видання мало підзаголовок «Народня Українська Соціалістична Газета», нижче жирним шрифтом через усю шпальту розміщувалися два гасла: «Хай живе Українська Народня Республіка» та «Хай живуть українські установчі збори», ці гасла коротко і чітко описали ідейно-політичне спрямування газети. Редагував «Повий Шлях» О. Семененко, громадський та політичний діяч, письменник, мемуарист. Видавався часопис Єлисаветградською Керівничою Радою за участі Єлисаветградської повітової Ради селянських депутатів, повітової Земельної Управи та союзу кредитових Кооперативів, редакція розміщувалася у приміщенні Українського соціалістичного робітничого клубу. Виходив «Новий Шлях» тричі на тиждень, вартість номера становила 20 копійок. В оголошенні про передплату зазначалося, що до співпраці запрошуються свідомі українські та російські сили, які стоять на ґрунті української державності.

Газета складалася з таких розділів: 1) Офіційний відділ; 2) Передова; 3) Статті по національно-політичним питанням; 4) Фейлетони; 5) Телеграми; 6) 3 газет; 7) Місцеве життя; 8) По Україні; 9) На повіті; 10) Кооперативний і агрономічний відділ; 11) Дописи.

У розділі «Статті по національно-політичним питанням» висвітлювалися проблеми української мови, національної символіки, державності та незалежності. Наприклад, у № 5 від 26 квітня 1918 року був опублікований матеріал «Крівавою стежкою», у ньому йшлося про те, що над Єлисаветградською управою має бути український державний жовто-блакитний прапор замість червоного, який вважався знаменом революції, оскільки останній втратив своє символічне значення боротьби за волю і став прапором іншої держави: «Згідно затвердженню більшовицьким урядом Росії, з 8 квітня червоний прапор являється не ознакою тільки інтернаціональної боротьби за волю, національним прапором Росії, замісто трехколірового». Автор наголошував, що червоний прапор на установах Української Держави символізує насильство та пригнічення: «Тим більше, що у нас є свій національний, державний, не меньше червоного революційний — прапор жовто-блакитний. За піднесення його в старі часи одсилали не ближче, як і за червоного».

У тому ж матеріалі йшлося про те, що більшовицька російська політика має не класову, а виразну антиукраїнську спрямованість: «Украинских голов не жалеть! — було гаслом Муравьева у Києві, що на „остриях штыков принес власть с севера“... і по наказу тому, „брати“ рвали й палили наші прапори, били і різали наших діячів, убивали всіх, хто був українцем, в тім числі і соціалістів-революціонерів (Зарудний О., Бачковський) і багато інш., з чого видно, що то не була тільки клясова війна».

Оскільки видавці прагнули охопити й російськомовну аудиторію, у деяких номерах подавався від редакції короткий українсько-російський словник: «Аби полегшити читання нашої газети тим хто цілком не розуміє української мови, редакція утворює відділ „Наш словник“», йшлося у матеріалі «Від редакції».

На початку літа 1918 року Єлисаветградське повітове земство почало видавати двічі на тиждень газету «Вестник Елисаветградского Земства». У різний час редагували газету М. Могила, В. Адамов, останній редактор — Г. Нестеренко. Газета містила рубрики: новин — «На Україні» (публікувалися новини та повідомлення У ТА), «В Росії», «За кордоном», «Місцеве життя», сільського господарства — «Питання сільського господарства». Більшість новин, аналітика, публіцистика та офіційні повідомлення подавалися без зазначення рубрики. Згодом з'явилася публіцистична рубрика «Маленький фельетон».

Видання виходило у період Гетьманату П. Скоропадського, будучи фактично єдиним офіційним органом, згодом, відповідно до змісту публікацій, почало підтримувати діяльність створеного в серпні 1918 року Українського Національного Союзу (його осередок у Єлисаветграді очолював Т. Біланенко).

У № 20 від 9 серпня був розміщений матеріал під назвою «Український Національний Союз», який інформував про створення союзу, його мету, напрямки діяльності та статут: «На Вкраїні заклався Український Національний Союз, мета якого — утворення міцної самостійної української держави, боротьба за законну владу на Вкраїні...» тощо, але у чіткій опозиції до Гетьманату газета не перебувала та висвітлювала діяльність гетьмана. У виданні не було гострих матеріалів, які дискредитували б політичних опонентів, проте в № 41 від 17 листопада був розміщений фейлетон «З казок життя», який у притаманній жанру формі висміював діяльність гетьманського кабінету міністрів. У зображенні дійсності прослідковуються інтертекстуальні зв'язки — наприклад, процес призначення міністрів автор зобразив у стилі сцени обрання отамана з повісті М. Гололя «Тарас Бульба»: «Той гострий, а той занадто м'ягкий, той лівий, а той правий... — Шила. Шила, просимо на міністра освіти! Вигукнули одні. — В... ваше шило, — крикнули другі, не хочемо, не дамо, не допустимо!..».

Газета була російськомовною, але публікувалися