Олександра Вулфа - Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

університету вже не була потребою, як колись. Люди, які покинули навчання або відмовилися від нього, часто вважалися талановитішими, в них вбачали потенціал неабиякої обдарованості. За новим консенсусом, вони, напевно, знали щось особливе.

Це також допомогло змінити розуміння роботи. Замість вчитися на юриста або лікаря, серйознішою валютою стало робити те, що ти хочеш. Так само, як ідея романтичного кохання перетворила шлюб з обов’язку на щось, до чого людина почала ставитися з пристрастю, Кремнієва долина перетворила роботу з чогось, що було буденною частиною життя, щоби заробляти гроші й годувати родину, на щось, що відтепер обіцяло бути п’янким і радісним.

Сьогодні в певних сегментах суспільства робота сприймається як гра. Почасти через те, що Google збудував офіс, який схожий на велику дитячу кімнату. Так само робили Apple і Facebook. На роботі ніхто не чекав, що ти виростеш серйозним і дорослим — навпаки: сподівалися, що станеш дитиннішим, розважатимешся, будеш щасливішим і свідомішим. Робочий день перетворився на шкільну перерву.

Стипендіати Тіля були прикладами сучасних дітей, які почувалися занадто розумними, щоби просто йти працювати в банк або юридичну фірму, або ще якесь плебейське місце, куди ходять на роботу звичайні випускники. Ні, талант у наші дні їде на Захід, і якщо навчання з цим не допоможе, то навіщо воно потрібно? Нині в університетах по всій країні пропонуються програми для підприємців і курси створення стартапів. Міста будують технологічні центри й з усіх сил намагаються копіювати Стенфорд. Harvard Innovation Lab, I-Lab скидаються на маленький Google, зручненько вмостившись поруч із зарослою плющем бізнес-школою університету.

Разом із міграцією справа доходить до ще одного стрибка. Не лише вищості Долини, а й вищості того, що вона створила — машини.

Страх, що технології випереджають людей, був дивною похідною природного відбору й еволюції. Це була ідея про те, що все найдосконаліше перемагатиме, і в цьому разі — це мікрочіпи. У природний спосіб з еволюції випливає те, що істота з вищими здібностями переможе нижчу расу — в цьому разі людей.

Чи є це запереченням людської природи й емоцій, а також почуття, яке огортає людину після того, як вона збагнула глибокий сенс, закохалася або дійшла усвідомлення чогось вищого? Як це може зробити машина? У Кремнієвій долині дехто почав говорити, що залучені до проблеми штучного інтелекту розвивають якусь іншу індивідуальність, якій дещо бракує емоцій, — своєрідних коматозників. Вони дивним чином позбавлені пристрасті.

Утворився новий тип особистості, на додачу до особистостей, які займаються нетворкінгом, що також був позбавлений справжніх реакцій. Люди, насамперед порода Кремнієвої долини, не комунікували й не розмовляли між собою у природний спосіб, а натомість майже програмували себе бути соціальними. Вони змушували себе до нетворкінгу та зустрічей одне з одним, як до взаємодії машин.

Єдина проблема полягала в тому, що потенціал штучного інтелекту схожий на завищені вартості компаній. Програми ще не працювали достатньо добре. Роботи насправді позбавлені емоцій. Вони піднімали брови. Вони насуплювалися. Проте не переживали почуттів. Або чогось схожого на це. Вони не мали індивідуальності.

Невже наближався час розплати? Невже там жодного там не було? Здавалося б, ця дітвора мала шанс дізнатися. Як піддослідні кролики Тіля вони були першовідкривачами структури цього міфу, принаймні для сторонніх.

Хоч декотрі з них повертаються до звичного життя, часто з ліпшим розумінням його, решта залишаються в новому світі, де стипендіальна програма перемогла — принаймні як мисленнєвий експеримент.

Це змусило людей засумніватися в істеблішменті, і, хоча програма, можливо, з’явилася занадто рано, щоб стати тією дієвою конструкцією, на яку могли б спиратися діти, вирішивши не ходити до школи, вона поставила під сумнів саме поняття політичної коректності й кинула виклик тому, що академічні інституції завжди визначали як обов’язок.

Більшість стипендіатів принаймні на короткий час стали відомими, але їм також судилося стати першовідкривачами нових рубежів. Тепер з’явився інший шлях, і можливості, які він відкривав, безмежніші, ніж видавалося досі.

Ця програма також показала, що означає досягти успіху в Кремнієвій долині. Вона виявила, що золота лихоманка на практиці була певною мірою оманою. Підчерев’я було набагато більшим за мозковий центр, де зосередилися справжні прибутки й справжні генії.

Замість наслідувати таланти декого з них — старої мафії PaуPal, наприклад, — юрби молодих людей приїздять копіювати їхні особисті звички, їхні дивацтва, їхню ексцентричну поведінку, сподіваючись, що в процесі можна заразитися мільярдними статками. Досягати чогось через наслідування виявилося складніше, ніж досягати через винахідництво. Оригінальне мислення не виникло через винаймання житла на спілку або відмови від глютену разом з іншими стартаперами. Проте вони на власних граблях переконалися, що дотримання модної дієти не зробить тебе мільярдером.

Молодих і перспективних підприємців вабив стиль життя з усім його химерним сяйвом. Відтак вони стали новими офіціантами й офіціантками на бульварі Сансет, які намагаються отримати премію «Оскар» у Голлівуді.

І коли їх приїздить дедалі більше, їхня поведінка починає наслідувати поведінку людей зі Східного узбережжя: хіба замість пафосних брендів вони вбираються в худі, а замість ходити на вітрильниках їздять на сеґвеях. У своєму неприхованому прагненні заробити більше грошей вони інколи перевершують людей Східного узбережжя, які говорять, що хочуть заробляти гроші більш відкрито.

Проголошена мета Кремнієвої долини «змінити світ» — ця фраза наполегливо лунала всією Долиною — стала кліше. Чимало цих молодих людей запитували: а заради чого?

Люди, що досягли там успіху, не були офісним планктоном. У певному сенсі вони стали щасливчиками, але з найодержимішим блискучим розумом. Пітер Тіль був одним із таких рідкісних екземплярів. Він якимось чином приваблював таких самих унікальних людей, але це не означає, що він міг їх створити. І поки інші стипендіати могли й далі успішно досягати своєї великої мети, Джон Бернем залишив цю історію з вдячністю до всього, що було створено до них, — до всього, про що він і багато інших у бульбашці Кремнієвої долини забули.

Подяки

Дякую Бену Льонену з Simon & Shuster — завдяки йому з’явилася «Долина богів». Він запустив інсайтів і спостережень більше, ніж