Мирослава Горностаєва - Син сонця
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дурьйодгана вилаявся вголос. Карна нехороше усміхнувся і попрохав:
— Розповідайте будь ласка далі, князю Ґандгари.
— На думку Крішни, — продовжив Шакуні, - задля родини можна пожертвувати людиною, задля села — родиною, задля князівства — селом, а задля себе — й князівством.
— Задля себе — озвався Вайкартана, — пожертвувати можна лише собою…
— Наші ж мудрі старійшини, — пирхнув Шакуні, - лише хитали головами на знак згоди з кожним словом князя Ядавів. Потім вони послали за княгинею Ґандгарі, і моя сестра зараз прийде умовляти тебе.
— Ото ще лихо! — буркнув Дурьйодгана, — навіщо вплутувати в це бідолашну матусю?
— Пані княгиня! — оголосив слуга.
— Ну, почалося! — зітхнув Дурьйодгана.
Княгиня, повна літня жінка, увійшла швидким кроком і поклала руку на груди, задихаючись від хвилювання.
— Сину! — вигукнула вона, — ти доведеш мене до погибелі!
— Сядьте, мамо, і заспокойтесь, — мовив Дурьйодгана, підсуваючи матері плетене кріселко, — тільки не треба мене умовляти. Я не збираюся здаватись!
— То тебе здадуть силою! — вигукнула Ґандгарі, - зв'яжуть і видадуть! Скорися, сину! Бгішма сказав, що коли ти будеш поводитись благопристойно, перепросиш родичів і згодишся на їх умови, то вони обійдуться одним лише сином сути…
Ґандгарі затнулась, бо лише тепер завважила Карну. Лице ратгіна освітив той самий страшний усміх.
— Як же мене цінують, — мовив Карна лагідно, але жінка здригнулась від того голосу як від холодного вітру, — пані княгине, передайте будь ласка високошановному Бгішмі, що я вб'ю кожного, хто насмілиться доторкнутися до мене! І, перш, ніж самому загинути, я заллю кров'ю палац Куру!
— Спокійно, Карно, — втрутився Дурьйодгана, — а ви, мамо, скажіть старійшинам, що вони не обійдуться одним Вайкартаною! Вчора я гостював в його домі і їв вечерю, приготовану руками його матері. За арійським звичаєм, який ми майже забули, я є нині побратимом князя Ангу. Скажіть Бгішмі і решті, що Карна не гинутиме сам в останній битві! Я розділю його долю, як розділив з ним вечерю!
— Сину, — розгублено сказала Ґандгарі, - але ж це тільки…
— Це я тільки тінь володаря! — вигукнув Дурьйодгана, — а Вайкартана справжній князь і арій тілом та душею! І я не дозволю розплатитись його кров'ю за власні паскудства! Ідіть, мамо, і передайте все, до останнього слова!
Ґандгарі вийшла, злякано озирнувшись на сина. Дурьйодгана впав на стільчик і витер спітніле чоло.
— Догралися! — мовив, — доведеться задіяти плян Дугшасани. Іншого вибору нема. Дядьку, ваша думка!
— Я згоден! — мовив князь Ґандгари.
— Вайкартано?
— Ні! — сказав Карна.
— «Ні» опісля всього, що ти чув?! — вибухнув Дурьйодгана, — не будь дурнем, Вайкартано! Ми лише випередимо їх!
— Ти сам сказав, друже, що я — арій тілом і душею, — мовив Карна лагідно, — будь же і ти арієм хоч наостанку!
— Карно, вислухай! — сказав Дурьйодгана благально, — нещасний мій друже, та невже ти думаєш, що вони допустять, аби ти влаштував тут бойовисько? Ні, вони діятимуть інакше! Трошки сонного зілля у питво… Отруєна голка… Або зроблять так, що ти сам віддаси меча! Візьмуть заручниками твоїх синів! Або твою матір! Карно!
— Я не вірю, — мовив Карна глухо, — синів? Неньку? А Дрона? А Кріпа? Як поштиві брагмани можуть допустити подібне?!
Дурьйодгана пом'янув вголос Равану, тоді сказав становчо:
— Вайкартано, живе порушення існуючого ладу, чого ти сподіваєшся від Дрони з Кріпою? Ти ж сам казав мені нещодавно, що, аби ти плазував перед вищими як Юютсу, або хилився до землі як Відура, то всі говорили б поблажливо: «Ну, цей знає своє місце!» Але ти дивишся їм просто в очі, горда ти людино, як дивився колись мені, як ми були ще підлітками! Пам'ятаєш, тоді, біля Ґанґи, ти сказав: «Я хочу бути кшатрієм!» І я одразу втямив, що тебе можна використати! І використовував, ніде правди діти, аж поки не зрозумів, що полюбив тебе наче рідного брата! Во ім'я братньої любови послухай мене, Вайкартано! Лише ти можеш врятувати нас та захопити Джанардану! Я не довірив би цього ні братам ні охоронцям!
— Ні, брате, — сказав Карна, — ні…
Дурьйодгана різко встав, відкинувши стілець.
— Ну, то впораємося без тебе! — мовив, — тільки не думай стати нам на заваді, бо ми самі тебе зв'яжемо і приставимо охоронців, доки все не закінчиться!
— Та я ж не дам себе зв'язати, — озвався Карна лагідно, — і не дам вам накоїти дурниць, ви вже і так наробили їх чимало, та і я з вами вкупі. Як не ненавидів я ту жінку, а мусив за неї заступитись. І тоді б я сьогодні не сидів би мовчки і не дозволяв би дорікати собі людині, котра знесла чакрою голову беззбройному та ще й під час Раджасуї…
— До вас пан Відура! — почувся голос слуги. Відура зайшов і мовив, не підводячи очей:
— Вас просять у залу, князю Дурьйодгано. Не можна вирішувати важливих справ у вашій відсутньости.
— Мене теж запрошують? — поцікавився Карна.
Відура ледь збентежився, але кивнув.
Коли Дурьйодгана у супроводі Карни та Дугшасани увійшов до залі нарад, їх зустріла мертва тиша. Серед цієї тиші почувся голос сліпого Дгрітараштри:
— Сину мій, добре, що я сліпонароджений і не можу бачити своєї ганьби! Що ти задумав, нещасний?! Зовсім вкрити безчестям рід Куру?!
— В нашому палаці, - сказав Дурьйодгана, нехороше посміхаючись, — і стіни мають вуха…
— Боги! — вигукнув Дгрітараштра, — він навіть не намагається виправдатись!
— Для чого? — знизав плечима князь Гастінапуру, — та мій плян — це лише законний самозахист! Добрий тобі посланник миру, котрий пропонує
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син сонця», після закриття браузера.
