Джеймс Хедлі Чейз - Покладіть її серед лілій

Зальцер мав слушність, сказавши, що відвідувачі збуджують його пацієнтів.

Подібний вплив на Хоппера був очевидний, хоча це проявилось, аж коли Бленд приніс таці з ленчем.

Коли Зальцер з відвідувачами пішли геть, Хоппер ще якийсь час лежав спокійно, похмуро втупившись у стелю. Так він пролежав до самого ленчу, не звертаючи жодної уваги на мої зауваження, тож я полишив його у спокої. Мені й самому було про що подумати, і я не так уже й прагнув його товариства. Але коли Бленд поставив піднос із їжею на столик поруч із Хоппером, той зненацька вибухнув, жбурнувши тацю в інший куток кімнати, де та з гуркотом і приземлилася, спричинивши безлад на підлозі.

Хоппер сів на ліжку, і вираз його обличчя викликав у мене мурашки на шкірі. Лице так змінилося, що я заледве його впізнав. Воно якось витягнулось і наче постарішало, риси загострилися. На ньому застиг жорстокий, загнаний вираз — такий, який буває в очах диких тварин у звіринці. З дивовижною спритністю Бленд відскочив від нього.

— Заспокойся, бебі! — вигукнув Бленд, радше за звичкою, ніж щоби справді заспокоїти його.

Хоппер відкинувся на ліжку і вп’явся поглядом у Бленда так, наче пристрасно бажав, щоб той підійшов, але Бленд був стріляний горобець.

— Це ж треба, — люто вилаявся, — щоб цей напад стався з ним саме в кінці мого чергування!

Бленд старанно зібрав розбитий посуд на піднос, цілковито ігноруючи Хоппера, котрий дикими, палаючими очима спостерігав за кожним його рухом.

— Так чи інакше, а я мушу йти, — повідав Бленд. — У мене побачення, і я не маю часу його упокорювати. З тобою нічого не станеться — він до тебе не дотягнеться; можливо, це в нього ще й мине. Часом таке з ним буває. Якщо він почне дертися на стінку, теленькни у дзвоник. Після мене чергуватиме Квелл. Але без потреби не дзвони, добре?

— Ну, не знаю, — зі сумнівом мовив я. Мені не дуже подобався вигляд Хоппера. — Як довго я буду з ним наодинці?

— Квелл прийде зовсім скоро. А мене ти побачиш уже аж вранці, — нетерпляче проказав Бленд. — Якщо я не «змиюся» зараз, Зальцер ще, чого доброго, змусить мене залишитись і пильнувати цього шмаркача. Я — єдиний, хто з ним може упоратися.

Раптово мене осяяла блискуча думка. Я не хотів залишатись із Хоппером наодинці: у мене мурашки повзали уже від самого його вигляду, але коли Бленда не буде поблизу, і я матиму в розпорядженні ключ від наручників, у мене буде шанс до чогось вдатися.

— Нехай буде так — якщо хтось буде поблизу, — сказав я, відкидаючись на подушку, — але я охочіше пішов би разом з тобою. То як ти на це?

Він вишкірився.

— Моя дівиця і так достатньо гаряча — й без твоєї допомоги.

Він виніс тацю з рештками Хопперової їжі, а я тим часом спробував поїсти, але важке дихання Хоппера й те, як він вирячився на протилежну стіну, не додали мені апетиту. Після кількох марних спроб увіпхнути в себе хоч щось, я відставив піднос убік. Чого я насправді потребував, то це закурити. Нічого у світі зараз так не прагнув.

Перед тим, як піти, Бленд зайшов іще раз. Він уже зняв білу уніформу і виглядав таким чепуристим, що я ледь упізнав його. Яскрава, ручної роботи краватка Бленда мало не засліпила мене.

— Щось не так? — поцікавився він. — Чи ти гадаєш, що їжа отруєна?

— Просто я не голодний.

Бленд глянув на Хоппера, котрий, щойно побачивши тюремника, знову влігся на ліжку і тепер убивчо дивився на нього.

— Ну ж бо, не позбавляй мене задоволення! — вишкірився Бленд. — Заспокойся, бебі! Не змушуй мене вдаватися до рішучих дій!

— Мені конче треба закурити, — сказав я. — Якщо не даси мені сигарети, я здійму такий галас, що ти навіть вийти звідси не встигнеш.

— Тобі не можна палити, — сказав Бленд. — Ви, психи, не вмієте поводитись із сірниками.

— Мені й не потрібні сірники — я хочу лише сигарету. Запали її для мене і залиш ще кілька. Я сам їх потім собі розкурю. Якщо зараз не затягнутися, то мені зірве дах. Ти ж не хочеш двох божевільних нараз?

Бленд неохоче розлучився із сигаретами, розкурив одну і подав мені. Попрямував до дверей.

— Скажи Квеллу, щоби тримався від нього подалі, — сказав він уже на порозі. — Можливо, коли я піду, Хоппі все-таки вгамується. Але що б він не робив, не калатай у дзвінок хоча би п’ять хвилин: дай мені час «злиняти».

Хоппер раптом спробував схопити його за руку, але тюремник стояв надто далеко: те, як прудко Бленд вискочив за двері, продемонструвало мені, що він боїться Хоппера. Я також його боявся.

Ця пообідня пора була найдовшою в моєму житті. Я ніяк не міг наважитися дістатися шухляди комода і ключа в ній. Поняття не мав, коли врешті з’явиться той Квелл; до того ж, залишався ще Хоппер. Я не знав, як він поводитиметься, коли я встану з ліжка. Знав, що матиму лише одну спробу заволодіти ключем, і якщо схиблю, іншого шансу більше не буде. Я вирішив спробувати зробити це уночі, коли Хоппер спатиме, а Квелла не буде в палаті. Це означало, що мені слід уникнути вечірнього уколу, але я не знав, як це зробити.

Тільки-но Бленд пішов, Хоппер трохи заспокоївся. Він цілковито ігнорував мене і лежав, втупившись у стінку та щось бурмочучи про себе, запустивши руку в густе світле