Януш Пшимановський - Чотири танкісти і пес – 2

Двері стояли прочинені. Саакашвілі увійшов досередини, намацав вимикача й несподівано для самого себе засвітив електричну лампочку в затуленому сіткою заглибленні під стелею.

У бункері було два бічні невеликі сховища – немовби на боєприпаси, але порожні, й кілька закритих металевими плитами тайників, проте не таких великих, щоб там могла сховатися людина. Може, акумулятори?

Шлюз був глибокий. Потемнілі від вологи, коричневі від моху кам'яні плити стрімко вели на кілька поверхів униз. Там стояла порожня баржа. Григорію аж у голові запаморочилось, коли дивився на неї; мусив відступити назад і схопитися за чавунну тумбу, відшліфовану причальними канатами. Сів на неї перепочити.

За воротами шлюзу розкинулося чимале озеро. Вузький дерев'яний поміст з поруччями вів на другий бік, проте туди не було потреби ходити – плоский переліг, розритий ровами й окопами, переходив у драговину, пожовклу від квітів болотної калюжниці, а табличка з написом по-німецьки: «Увага! Міни!» не заохочувала до прогулянок.

З того боку ніхто не прийде, можна бути спокійним, подумав Саакашвілі й вирішив доповісти про це Яяекові. Глянув ще на північ, де рівні, захищені насипами поля перетинав канал, і подався до будинку.

Ноги у нього вгиналися в колінах, відчував слабість в усьому тілі й порожнечу в голові. Поки шукав німця, поки зосереджував усю увагу на виконанні наказу, намагався не думати, проте тепер знову його пройняв біль, немов хтось стискав йому скроні, – нема «Рудого»! Танк, поранений над морем, був сьогодні роззброєний, а потім убитий, убитий, убитий…

Мозок затнувся на цій єдиній думці, як пошкоджена платівка. Григорій обійшов засіки біля бункера, машинально обминув клумбу й рабатки. За солдатською звичкою замість увійти відразу в сіни, заглянув до них крізь віконце в стіні, у якому хтось давно вже вибив шибку, а павук сплів тенета.

На свій подив побачив, що полонені не сидять під стіною, а лежать на підлозі, неначе розкидані вибухом. Зразу помітив, однак, що недвижимий тільки офіцер, котрого Єлень нокаутував прикладом. Той з ґулею, скулившись, силкувався натягнути каната, кінець якого був зачеплений за гак. Третій, який раніше сидів скраю, випроставшися, витяг над головою руки й намагався дістати автомат. Нарешті, вхопив його за ремінь.

Тепер пішло легше: німець знову сів, підібгав ноги й, вмостивши приклад між колінами, відвів затвор: можна було стріляти, незважаючи на зв'язані руки.

Та не встиг і очей підвести – Саакашвілі вмить підскочив і ударом ноги вибив гітлерівцеві зброю з рук. Став над німцем, важко дихаючи. В голові вирувала та ж сама пошкоджена платівка, повторюючи одне слово. Грузин не здавав собі справи, що верхня губа в нього тремтить і, відкриваючи зуби, надає обличчю якогось хижого виразу. Полонений, котрий сидів скраю, ставав щораз більше схожий на бригаденфюрера СС, досить було б тільки поміняти емблеми на комірі…

Висунувши клинка з піхов, Саакашвілі відступив крок назад, розтулив рота. За хвилю, не спускаючи з полонених очей, знов ступив уперед, немов шукав найви-гіднішої дистанції для удару.

Німець підняв зв'язані руки, захищаючи голову. Побачивши пута, Григорій спам'ятався і, спершись об одвірок, витер долонею лоба.

У дверях з'явився Томаш, розглянувся, потім рівненько поскладав хлібини на підвіконні, втягнув за комір непритомного й досі німця, що його оглушив Єлень біля хвіртки, і мовчки став зиркати то на грузина, то на полонених, чекаючи, що ж буде далі.

Григорій підвів голову й гарячково заговорив:

– Вони можуть посилати нас на смерть, гнобити й розстрілювати беззахисних, а їх не дозволено. Розумієш? Не дозволено. Вони можуть…

– Розумію, – кивнув головою Черешник. – Взводний Єлень пояснював. Але зачинити дозволено.

– Маєш слушність, – отямився нарешті механік. – Тут є добрячі підвали.

Почав одв'язувати каната з гака, аж раптом будинок здригнувся від могутнього вибуху, двері з гуркотом зачинилися.

– Міни, – зрадів Саакашвілі.

Гладкоствольна зброя має невелику дальність, тому залп з полкових мінометів свідчив би, що фронт не далі ніж за п'ять кілометрів звідси, подумав Саакашвілі.

– То громадянин командир ї громадянин взводний висадили кухню в повітря, – пояснив Черешник. – Мовби артилерія влучила, як домовлялися спочатку…

Томаш черпав кухлем з відра і поливав водою одного ва одним нокаутованих полонених. Німці вже очунювали, коли повернулися Єлень і Кос.

– От ми й разом, на голову не капає, гуляш у термосі…

– Стривай, – зупинив Янек, – Спочатку вартового треба поставити.

– Я піду, – зголосився Томаш.

– Гаразд, – командир кивнув головою і звернувся до механіка, – Чого ти їх на мотузці тримаєш?

Саакашвілі зиркнув на каната, здивувався і не відповів.

– У підвал треба завести, – вихопився Черешняк, – Там товсті стіни, міцні замки…

– Саме так, – ствердив Григорій і показав: – Цей хотів дістати зброю…

Забувши, що повинен був посадити їх під замок, Саакашвілі відійшов у куток, приліг на купу канатів і обхопив голову руками.

Товариші порозумілися очима. Томаш зітхнув і пішов на пост. Янек повів полонених до підвалу. Єлень різав хліб, перемивав миски, лаштуючись вечеряти.

– Гжесю, візьми ту шаблю і допоможи, – попросив Густлік, беручи чималу бляшанку консервів.

– Ні, – сумовито відповів Саакашвілі.

– А шостого не знайшов?

– Ні.

– Я питав полонених, – промовив Кос, вішаючи ключа на гак біля дверей, – Кажуть, що нікого тут більше нема, що їх було п'ятеро.

– Хліб брали для шістьох, – наполягав Єлень, ріжучи жерсть багнетом.

– Може, собака в них був, – сказав Янек, і тінь смутку промайнула по його обличчю.

Попоївши, Густлік устав, викинув руки вгору, вбік, хруснув кістками.

– Піду скупаюся. – Узяв з вікна брусок коричневого мила, поклав у кишеню.

– У воду зразу по обіді?

– Я вже тобі казав: не по обіді, а перед вечерею. Скиньте а себе все брудне, то виперу.

На дні шлюзу було вже темнувато. Тим світлішою здавалася піна на хвилі, яку збурював плавець. Плескіт води, відбитий од стін, повторювала волога луна.

Перетнувши водоймище навскіс, Єлень вхопився за сталевий трос і, занурившись по шию у воду, відпочивав.

Потім пірнув, перевернувся під водою. Коли випростався, щоб виплисти, побачив зненацька – неглибоко під водою, біля міцної завіси, на якій висіли ворота шлюзу, лриладновано кільканадцять важких мін, з'єднаних товстим дротом. Одплив убік, випірнув.

Густлік зміряв очима віддаль до баржі, що стояла у дальшому кутку водоймища, і легко, немов боячись пошкодити ворота, відштовхнувся од них ногами й поплив на спині, розмірено б'ючи руками над головою.

З борту баржі звисала мотузяна драбинка, Єлень виліз по ній з води і, ляпаючи по палубі босими