Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і напівкровний принц

я си зажурив Араґоґом… і ще я думав, от якби ж то вас учила професорка Граблі-Планка…

Тут уже всі троє друзів категорично й лицемірно заявили, що з професорки Граблі-Планки, яка кілька разів підміняла Геґріда, вчителька була жахлива, тож урешті-решт Геґрід, махаючи їм у сутінках на прощання рукою, мав цілком життєрадісний вигляд.

— Я вмираю з голоду, — сказав Гаррі, коли Геґрід зачинив двері, і вони поспішили по темній безлюдній території до школи. Від спроб розгризти кам’яне печиво Гаррі відмовився, коли в роті загрозливо затріщав кутній зуб. — А ще я повинен увечері відбувати покарання в Снейпа, і на вечерю маю дуже мало часу…

Коли вони зайшли до замку, то помітили Кормака Маклаґена, що зібрався пройти у Велику залу. Хлопець потрапив у двері аж з другої спроби; за першим разом просто зрикошетив від одвірка. Рон зловтішно засміявся й зайшов услід за ним до зали, а от Гаррі схопив Герміону за руку й затримав.

— Що? — наче виправдовуючись, спитала Герміона.

— Якщо хочеш знати, — тихенько сказав Гаррі, — Маклаґена, здається, справді хтось приголомшив. А ти, до речі, сиділа якраз навпроти нього.

Герміона почервоніла.

— Ой, ну добре, це я зробила, — зізналася пошепки вона. — Але чув би ти, що він говорив про Рона й Джіні! Та й узагалі, характер у нього паскудний; ти ж бачив, як він зреагував на те, що його не взяли в команду… тобі такі гравці не потрібні.

— Так, — погодився Гаррі. — І справді не потрібні. Але ж хіба це чесно, Герміоно? Ти ж староста!

— Ой, не діставай, — огризнулася вона, а Гаррі засміявся.

— Що ви там робите? — підозріло запитав Рон, визираючи з-за дверей Великої зали.

— Нічого. — одночасно відповіли Гаррі й Герміона і поквапилися вслід за Роном. Гаррі аж у животі закрутило від запаху смаженого м’яса, та не встигли вони ступити й трьох кроків до ґрифіндорського столу, як дорогу їм заступив професор Слизоріг.

— Гаррі, Гаррі, саме тебе я й хотів побачити! — весело загудів він, підкручуючи кінчики моржових вусів і випинаючи величезне черево. — Я сподівався зловити тебе перед вечерею! Що ти скажеш на те, щоб перекусити в моїй кімнаті? У нас там маленьке святечко — так, збираються майбутні зірки. Прийдуть Маклаґен, Забіні й чарівна Мелінда Бобин… не знаю, чи ти з нею знайомий? Її родині належить велика мережа аптек… а ще, зрозуміло, я щиро сподіваюся, що панна Ґрейнджер теж виявить мені ласку своєю присутністю.

На цих словах Слизоріг легенько вклонився Герміоні. Було таке враження, що Рона взагалі біля них немає; Слизоріг на нього й не глянув.

— Я не зможу прийти, пане професоре, — відразу відмовився Гаррі. — Мушу відбувати покарання в професора Снейпа.

— Ой, лихо! — комічно скривився Слизоріг. — Лихо-лишенько, а я ж на тебе, Гаррі, розраховував! Словом, доведеться поговорити з Северусом і пояснити ситуацію; я впевнений, що переконаю його відкласти твоє покарання. Отож чекаю вас якнайшвидше!

І він метушливо побіг із зали.

— Снейпа він не переконає ніколи, — сказав Гаррі, коли Слизоріг був уже далеко. — Це покарання й так уже раз відкладалося; Снейп це зробив для Дамблдора, але для іншого він на поступки не піде.

— Краще б він погодився, бо я не хочу йти туди сама! — стривожилася Герміона; Гаррі знав, що вона мала на думці Маклаґена.

— Сумніваюся, що ти там будеш сама, Джіні він, мабуть, теж запросить, — буркнув Рон, розчарований тим, що Слизоріг його зігнорував.

Після вечері друзі повернулися до ґрифіндорської вежі. У вітальні не було де яблуку впасти, бо учні переважно вже повечеряли; втім, вільний столик знайти пощастило; Рон, у кепському гуморі після зустрічі зі Слизорогом, склав на грудях руки й насуплено розглядав стелю. Герміона потяглася по «Вечірній віщун», залишений кимось на стільці.

— Є щось нове? — поцікавився Гаррі.

— Наче нічого. — Герміона розгорнула газету й переглядала середні сторінки. — Ой, Роне, дивися, тут твій тато… з ним усе нормальної — швидко додала, бо Рон уже занепокоївся. — Тут просто пишуть, що він відвідував дім Мелфоїв.

«Цей повторний обшук помешкання смертежерів не дав відчутних результатів. Артур Візлі, голова бюро з виявлення й конфіскації фальшивих оборонних заклять та захисних предметів, сказав, що його команда діяла на підставі конфіденційної інформації».

— Ага, моєї! — зізнався Гаррі. — Я розповів йому на Кінґс-Крос про Мелфоя і ту штуку, яку він велів полагодити Борджину! Якщо вона не в них удома, отже, він проніс її з собою в Гоґвортс…

— Гаррі, та як би він це зробив? — здивовано відклала газету Герміона. — Нас же всіх обшукали, коли ми прибули.

— Справді? — вражено перепитав Гаррі. — А мене не обшукували!

— А, так, я й забула, що ти спізнився… але нас усіх Філч у вестибюлі перевірив чуйниками таємниць. Жодну темну річ приховати було неможливо, я точно знаю, що в Креба конфіскували всохлу голову. То ж бачиш — Мелфой не проніс би нічого небезпечного!

Розгубившись, Гаррі якийсь час дивився, як Джіні Візлі бавилася з карликовим пухом Арнольдом, і аж тоді знайшовся, що відповісти.

— То, може, йому прислали совою. Його мати чи ще хтось.

— Усіх сов теж перевіряють, — сказала Герміона. — Філч нам це розповів, коли тицяв, куди лише міг, ті чуйники таємниць.

Поставлений у безвихідь, Гаррі промовчав. Схоже було, що Мелфой ніяк не міг пронести до школи якусь небезпечну чи темну річ. Він з надією глянув на Рона, що сидів із складеними руками й дивився на Лаванду Браун.

— Можеш придумати, як Мелфой?…

— Ой. Гаррі, не діставай, — урвав його Рон.

— Слухай, та ми ж не винні, що Слизоріг запросив нас з Герміоною на своє дурнувате свято! Ми ж не хотіли йти, ти сам знаєш! — почав заводитися Гаррі.

— Ну, оскільки мене ні на які свята не запрошують, — звівся на ноги Рон, — то піду я, мабуть, спати.

Він побрів до дверей хлопчачої спальні, а Гаррі й Герміона дивилися йому вслід.

— Гаррі? — покликала його нова загоничка Демелза Робінс, зненацька з’явившись у нього за спиною. — Маю для тебе вістку.

— Від професора Слизорога? — з надією випростався Гаррі.

— Ні… від професора Снейпа, — сказала Демелза. Серце в Гаррі