Стівен Кінг - Що впало, те пропало

class="p1">«Зітри це негайно», — думає Дрю, його нігті впиваються в долоні.

«Зліт проходитиме на базі відпочинку „Рівер-бенд“, це в окрузі Віктор. Виїжджаємо автобусом завтра о восьмій ранку — це день підвищення кваліфікації вчителів, тому занять не буде, — і повертаємося в неділю ввечері. Нас буде двадцять чоловік. Я хотів відмазатись, але батьки й так уже за мене хвилюються. Сестра теж. Якщо я пропущу зліт, вони зрозуміють, що щось відбувається. Мені здається, мама думає, що якась моя дівчина завагітніла».

Хлопчик видає короткий, напівістеричний смішок. Дрю думає, що у світі немає нічого страшнішого за сімнадцятирічних підлітків. Ніколи не знаєш, на що вони здатні.

«Я зайду в понеділок удень, — продовжує Сауберс. — Якщо дочекаєтеся, може, у нас щось і вийде. Компроміс. У мене є одна ідея. А якщо думаєте, що щодо зльоту я вам морочу голову, зателефонуйте до будинку відпочинку й перевірте бронювання. Студентський уряд Нортфілдської середньої школи. Можливо, у понеділок побачимося. Якщо ні, то до поб…»

На цьому час запису — підвищеної довжини для клієнтів, які телефонують не в робочий час, зазвичай із Західного узбережжя, — нарешті закінчився. Біп.

Дрю опускається в крісло (ігноруючи його стогін, як завжди) і дивиться на автовідповідач майже цілу хвилину. Він не відчуває необхідності телефонувати до будинку відпочинку «Рівер-бенд»… який, як не дивно, знаходиться всього за шість-сім миль вище по річці від в’язниці, де зараз мотає строк людина, яка вкрала записники. Дрю знає: Сауберс сказав правду щодо зльоту, бо це дуже легко перевірити. А ось чому він не відмовився туди їхати — тут у Дрю були сумніви. Можливо, Сауберс вирішив, що загроза звернутися в поліцію — блеф? Але це не блеф. Дрю не збирався дозволяти Сауберсу мати те, чого не міг мати сам. Так чи інакше цьому шмаркачеві доведеться розлучитися із записниками.

«Я почекаю до понеділка, — думає Дрю. — Це я можу собі дозволити, але потім це питання треба буде якось вирішувати. Я і так йому забагато дозволив».

Він розмірковує про те, що його старий друг Морріс Белламі й цей хлопчисько Сауберс, хоча й знаходяться на різних кінцях вікового діапазону, проте дуже схожі, коли йдеться про записники Ротстайна. Для них головне те, що в них усередині. Саме тому хлопець хотів продати лише шість штук, і, імовірно, з тих, які здалися йому найменш цікавими. Дрю ж, зі свого боку, чхати хотів на Джона Ротстайна. Він читав «Утікача», але тільки тому, що Моррі шаленів від нього. Інших двох він не читав, як і збірки оповідань.

«Ось вона твоя ахіллесова п’ята, синку, — думає Дрю. — Ця пристрасть колекціонера. А мене цікавлять тільки гроші, а з грошима все простіше. Тож нумо, насолоджуйся вікендом. Коли повернешся, пограємо по-дорослому».

Дрю подається вперед над огрядним черевом і стирає запис.

13

Дорогою до міста Ходжес встигає занадто спітніти, тому вирішує заїхати додому з’їсти бургер і прийняти душ. А заразом і перевдягнутися. Харпер-ровд усе одно по дорозі, а в джинсах він буде почувати себе набагато зручніше. Можливість носити джинси — одна з головних принад роботи на самого себе, а не на начальника.

Коли він виходить із будинку, дзвонить Пітер Гантлі повідомити своєму колишньому напарнику, що Олівера Меддена затримано.

Ходжес вітає Піта з арештом і ледь встигає сісти за кермо «Пріуса», як лунає новий дзвінок. На цей раз дзвонить Холлі.

— Ти де, Білле?

Ходжес дивиться на годинник і бачить, що якимось дивом там уже п’ятнадцять на третю. «Як летить час, коли тобі весело», — думає він.

— Удома. Уже виїжджаю в офіс.

— Що ти там робиш?

— Зупинився прийняти душ. Не хотів ображати твої ніжні нюхові рецептори. І я не забув про Барбару. Заїду, як тільки…

— Не треба. Вона тут. Із подружкою Тіною. Вони приїхали на таксі.

— На таксі? — Зазвичай діти навіть не думають про таксі. Можливо, Барбара хоче поговорити про щось більш серйозне, ніж він припускав.

— Так, я відвела їх до твого кабінету. — Холлі переходить на шепіт. — Барбара лише схвильована, але друга дівчинка поводиться так, ніби налякана до смерті. Гадаю, у них щось трапилося. Приїжджай скоріше, Білле.

— Зрозумів.

— Поспішай. Ти ж знаєш, у мене погано з сильними емоціями. Я працюю над цим зі своїм лікарем, але зараз я нічого не можу з собою зробити.

— Уже їду. Буду за двадцять хвилин.

— Може, сходити через вулицю купити їм кока-коли?

— Не знаю. — Світлофор внизу пагорба змінюється на жовтий. Ходжес набирає швидкість і проскакує під ним. — Прийми рішення сама.

— Було б чим, — бурмоче Холлі і, перш ніж той встигає відповісти, знову просить його поквапитися й відключається.

14

Поки Білл Ходжес учив трохи ошелешеного Олівера Меддена, як у світі жити, а Дрю Халлідей пригощався яйцями Бенедикт, Піт Сауберс перебував у медкабінеті Нортфілдської середньої школи, де, через нібито сильний головний біль, просив звільнити його сьогодні від занять. Медсестра виписала довідку, не замислюючись, адже Піт був із позитивних: значиться в почесному списку, часто бере участь у шкільних заходах (хоча не спортивних), майже ніколи не пропускає занять. До того ж по ньому було видно, що в нього болить голова: обличчя бліде, круги під очима. Вона запитала, чи не відвезти його додому.

— Ні, — відповів Піт. — Автобусом доїду.

Вона запропонувала йому «Едвіл», єдине, чим їй було дозволено лікувати головний біль, але він похитав головою, сказавши, що в нього є свої спеціальні пігулки від мігрені. Сьогодні він просто їх забув і прийме одну, щойно повернеться додому. Самого Піта вся ця історія не бентежила, бо в нього дійсно боліла голова. Тільки біль був не фізичний. Його головним болем був Ендрю Халлідей, і біль цей не вилікували б мамині пігулки «Зоміг» (у їхній родині мігрень тільки в неї).

Піт знав, що в цьому йому треба розібратися самому.

15

Сідати в автобус він не збирався. Наступний буде за півгодини, а до Сикоморової вулиці можна на своїх двох дістатися за п’ятнадцять хвилин, якщо бігом. І він побіжить, бо цей четвер — усе, що в нього є. Батько й мати на роботі й повернуться не раніше четвертої. Тіна взагалі не прийде. Вона каже, що її запросили погостювати кілька днів у подруги Барбари Робінсон, яка живе на Тіберрі. Піт вважає, що вона сама себе запросила. Якщо це дійсно так, отже сестра ще не полишила надію вступити до Чапел-ридж. Піт думає, що все ще може допомогти їй у цьому, але за умови, якщо