Деніел Кіз - П'ята Саллі

може бути не назавжди, що одного дня ми можемо знову розпастися.

— Така ймовірність є. Але ми багато чому навчилися раніше. Я вірю, що моя комбінація інтенсивної гіпнотерапії та модифікації поведінки[91] виходить за межі будь-яких попередніх досягнень у цій сфері.

— Я хочу жити, Роджере.

— Я знаю. І думаю, що це — єдиний шанс зберегти тобі життя.

* * *

Вона думала над цим всі вихідні, раз за разом запитуючи моє ставлення до цього. Я відказала, що вона мусить вирішити сама. Сказала, що поважаю Роджера. Я була впевнена, що він намагався зробити все якнайкраще, але не хотіла брати на себе відповідальність за таке важливе рішення. Я не звикла до важких роздумів щодо серйозних проблем.

Вона хотіла, щоб я запитала поради в Ноли, щоб зрозуміти, як воно було, але я їй відповіла, що відколи Нола стала Саллі-два, я взагалі не могла сконтактувати з нею.

— Вона ніби померла? — кортіло їй дізнатися.

— Звідки мені знати, як це — бути мертвою?

Я сказала їй, що Нола просто — лясь — і зникла, розчинилася у повітрі. Однієї миті вона була тут, а наступної — її вже не було. Розповіла їй про два озера та змішування води, й від цього Белла тільки збентежилася, бо зовсім не вміла плавати.

Але я пояснила їй, що те все було лише в уяві. Це її заспокоїло. Але я сказала, що після злиття Саллі почала думати десь наполовину в стилі Ноли.

— Якщо ти зіллєшся, — сказала я, — то, найімовірніше, істотно зміниш її ставлення до сексу і танців.

– І до театру, — додала вона.

– І до цього також.

— Я не знаю, — сказала вона. — Мені ще ніколи не доводилося приймати таке рішення.

Вечір п’ятниці Белла провела, слухаючи свої старі рок-н-рольні записи. У суботу відвідала денний спектакль «Ноги в танці», а ввечері пішла на дискотеку. Вона пішла сама, танцювала там із багатьма незнайомими молодиками, але щось змінилося. Їй це було не до душі. Вона постійно намагалася відкинути відчуття збентеження через ритмічні рухи під музику, але від вируючого світла їй лише паморочилося в голові.

Вона трохи перебрала, й коли привабливий молодик із хвостиком волосся притиснувся до неї в танці, поцілував у шию та прошепотів, що хотів би продовжити танець, вона подумала, чому б ні? Це може бути її останнім виступом у ролі самої себе.

— Відвези мене додому, — прошепотіла вона йому на вухо.

Хлопець — йому було не більше дев’ятнадцяти-двадцяти — мав старий пошарпаний «Додж» й вів його, тримаючи одну руку на кермі, а іншу — між її стегон. Белла притулилася до нього, розстебнула ширінку та трохи побавилась.

Вже в квартирі він поцілував її, й вона притиснула його до себе.

— О так, маленький, так, — простогнала Белла. Вона обома руками обвила його шию, вхопила за жмут волосся та занурила обличчя глибоко собі між грудей. — Візьми мене жорстко, давай!

Вона хотіла відчути його в собі… тертя… піднесення до кульмінації… Та щойно він увійшов, вона відчула, як його тіло здригається.

— Ні! — скрикнула вона. — Ще ні! Почекай!

Але він закінчив, зіщулився, відкотився від неї та відвернувся набік.

— Вибач, — сказав він. — Боже, вибач, будь ласка.

Белла з огидою відкинулася назад. Спектакль щойно почався, ніякої кульмінації та нікчемне закінчення, як завжди.

— Все нормально, малий, — сказала вона. — Я також кінчила швидко, одночасно з тобою.

— Справді? — Він підкотився до неї та безнадійно вп’явся очима.

— Ага. Слухай, я хотіла тебе так само, як і ти хотів мене. Все класно. То вперше в тебе?

Він кивнув, зашарівшись, та натягнув труси і штани.

— Агов, ти куди? Я думала, ти залишишся на ніч.

— Я не можу, — сказав він, дивлячись на годинник. — Вже пізно. Мої мене вб’ють.

Хлопець поцілував її та сказав:

— Ти дуже гарна. Дякую за все.

Вона випустила його та замкнула двері.

— Дякую за ніщо… — відказала Белла, коли він вже не міг її почути.

Тоді вона завалилася в ліжко та безсило лежала, дивлячись, як піднімаються та опускаються її груди. Вона торкнулася сосків, погладжувала їх пальцем, відчувала, які вони тверді. Вона хотіла цього. Когось, будь-кого. Белла почала пестити себе, намагаючись повернути назад те відчуття, та зараз це ні до чого не призвело. Вона підвелася, понишпорила у своїй шухляді в пошуках вібратора, який купила кілька місяців тому. Дурнувата Саллі думала, що то штука для зміцнення шиї та щік. Куди вона його сховала?

Белла перекидала речі в шухлядах у пошуках вібратора. Ніколи не могла нічого знайти. Постійно хтось щось переставляв, прибирав. Якби ж вони не пхали свої довбані руки до речей, які їм не належали.

Вона скористалася пальцем, гладила себе спочатку повільно, а потім вже відчайдушно швидко. В мить, коли вона досягла піку збудження, почався головний біль.

— Блядство! — сказала вона. — Залиш мене в спокої. Я не закінчила. Я мушу…

— Дозволь тобі допомогти.

— Хто це, в біса? — спитала Белла та сіла на ліжку.

Я сказала їй, що то Джинкс.

— Слухай, а це ідея, — відповіла вона.

Я сказала їй, що не братиму в цьому участі. Якщо Белла хотіла побавитися з собою, то її справа, але я не схвалюю взаємних пестощів. Белла задумалася, що ще ніколи не була з жінкою, і ця ідея її зацікавила. Я сказала, що навіть не хочу про це чути.

— Але ти — ланка, що об’єднує, — сказала Белла. — Я знаюся з Джинкс тільки через тебе.

— Що ж, я просто не хочу мати до цього ніякого стосунку. Джинкс кайфує від садизму.

— Ну ти й собака на сіні. Все тому, що ти фригідна й не хочеш, щоб інші також розважалися.

— Я не фригідна. Я нормальна.

— Цнотливиця… і нормальна?

— Я просто не сприймаю секс до шлюбу.

— Чекаєш, доки приїде принц на білому коні та поцілує тебе в сраку?

— Облиш мене. Я не сприймаю оргій.

— Оргій? Яких оргій?

— Що ж, коли сексом займаються троє людей, як ти це назвеш?

— Ой, заради Бога. Це всього лише технічне питання.

— Забудь, — сказала я. — Це божевілля й я не хочу брати в цьому участь.

— Вона нам не потрібна, — промовила Джинкс, і я усвідомила, що це вона вже вдруге прямо зв’язалася з Беллою.

— Тепер, коли ми безпосередньо можемо впоратися з Саллі, — сказала Джинкс, — нам не потрібно більше звертатися до Деррі.

Беллу, здається, вразила ця ідея.

— Але Саллі не…

— Тут двоє проти однієї, — сказала Джинкс. — У нас не завжди буде така перевага. Чому ми постійно мусимо робити те,