Деніел Кіз - П'ята Саллі

вистави на Бродвеї. Вешталася біля входу, а коли люди виходили покурити під час першого антракту, я прослизала всередину з натовпом на другу дію. Майже завжди знаходилося вільне місце. Ми називали це другодійництвом. Ну, я й бачила середину і кінець кожного спектаклю та мюзиклу на Бродвеї, але ніколи не знала, чим вони починалися. Мені доводилося, вгадуючи, заповнювати пробіли. Так само й з моїм життям. Я постійно з’являюся на другу дію — зазвичай на танцмайданчику чи в ліжку з незнайомцем. Та найпаскудніше те, що більшість разів я не залишаюся на місці ні до оргазму, ні до падіння завіси.

— Тобі це не дуже подобається?

— А тобі б сподобалось ніколи не знати, чим все закінчилось? Будьмо чесними, Роджере. Я б не проти хоч інколи виходити на оплески.

— Що, коли я допоможу тобі знайти для себе нову роль, Белло? Велику роль. Ти, може, й не будеш зіркою, але візьмеш участь у виступі, що протриває до кінця твого довгого щасливого життя.

Вона засміялася.

— Чорт забирай, Роджере, я так і знала, що це в тебе тут диван для кастингу.

— Я серйозно, Белло. Як виконавиця ти знаєш, що часто потрібно самій зануритися в персонаж, — стати кимось іншим заради успіху всього шоу.

Вона уважно потерла пов’язку на зап’ястках.

— Звісно — як то кажуть, головне — зіграти роль.

— Я думаю, настав час і тобі розділити головування.

— Головування? Тобто я стану головною виконавицею?

— Не зовсім. Ти гратимеш головну роль, але про це не буде вказано в програмі. Так само, як це було, коли ти прийшла та вдавала з себе Саллі. Ти зіллєшся з персонажем, зануришся у роль, яку ми поки що називатимемо третя Саллі.

Вона не була впевнена в тому, до чого він вів, але чомусь вірила йому.

— А в тій ролі є танцювальні номери?

— Можуть бути.

— А привабливі чоловіки?

— Чому ж ні?

— А ти там будеш?

— Я — режисер і сам не граю.

— Ти б зіграв чудову головну роль, Роджере. Закладаюся, ти був би чудовим виконавцем. Я б залюбки зіграла з тобою в парі.

Він усміхнувся та похитав головою:

— Дякую, Белло, але, запевняю тебе, актор з мене поганенький.

– І як ми запровадимо це все в діло?

— Застосуємо метод Станіславського. Спочатку ми повернемося у твоїй пам’яті до моменту, коли ти вперше почала грати власну роль, окремо від Саллі. Думаю, для тебе важливо ще раз пережити той період. Як тільки ти це зробиш, я допоможу тобі вжитися в роль третьої Саллі. Через гіпноз ти поставиш себе на її місце, побачиш все з її точки зору, й зрештою — як і будь-яка хороша актриса — поєднаєш свою власну особистість із персонажем, якого гратимеш.

— Що ж, — хихикнула вона, — звучить як непогана роль. Я гратиму, якщо там будуть музика, танці та секс, а час від часу — ще гарна італійська їжа.

— Зробимо це окремим пунктом у твоєму договорі Еквіті[90].

— Як скажеш, маестро. Шоу має тривати.

За допомогою своєї золотої ручки Роджер загіпнотизував її та наказав повернутися до моменту, коли вона вперше від’єдналася. Белла забула це, але коли побачила шкільний актовий зал того зимового вечора в своїй уяві, то згадала, як це трапилося.

Роджер сказав:

— Розкажи мені, де ти і що відбувається.

* * *

Белла відчувала, як її несе швидкою течією, але потім, як актриса, що підхоплює репліку, вона підстрибнула до одинадцятирічної Саллі в шостому класі. Та саме готувалася до того, щоб вийти на сцену різдвяного свята у музичній версії «Білосніжки та семеро гномів». Вона грала Беллу, нову королеву-відьму, дружину короля Неуважного. Саллі тремтіла. Вона знала, що забуде слова. Знала, що її голос застрягне десь на високих тонах. Знала, що втратить пам’ять, забуде, що сталося, а тоді її покарають за те, що вона зробила щось погане. Джинкс існувала приблизно чотири роки і створювала проблеми, хоча й не такі, як-от зараз.

Її мати з Фредом сиділи в залі. Саллі не хотіла грати роль, але мама наполягала на тому, що одного дня дівчинка стане актрисою.

У потилиці зародився біль, який повільно перебрався до голови. Вона притулилася до стіни. Саллі не могла вийти та не могла зрушити з місця. Але хлопчик, що грав Чхунчика, штовхнув її, й вона опинилася на сцені під палаючим оком прожектора, вчитель стояв за лаштунками, а перед нею постала розмита публіка. Вона завмерла та втратила свідомість.

Не встигла Саллі впасти, як підхопилася Белла.

Белла співала й танцювала, викликала найголосніший сміх, а коли впала завіса, всі підвелися та аплодували, й вона чотири рази виходила на поклін. Всі говорили, що Саллі — природжена актриса, бо тієї ж миті, як вона вийшла на сцену в ролі королеви Белли, вона перетворилася з сором’язливої дівчинки на зіркову виконавицю. Вчитель сказав, що вона найкраща актриса, яка будь-коли в них була. Глядачі не вгавали. Навіть Фред потім підійшов та сказав, що на сцені вона виглядала дуже гарно. Він обняв її за талію та сказав, що, здається, в їхній сім’ї з’явиться справжня актриса.

Його дотик і погляд щось змінив у ній, й Белла усміхнулася. Він підморгнув їй та легенько притиснув, але раптом підійшла мама та висмикнула її з його рук.

– Іди й забери свій костюм, — сказала вона. — Ми йдемо додому.

І це все, що Белла запам’ятала про ту ніч…

* * *

Роджер повернув її в теперішнє та поки вона була під гіпнозом, запитав, які почуття спричинив той спогад.

— Тоді я вперше була назовні, — сказала вона. — Ніколи не забуду, як це — бути в центрі уваги. Відтоді я завжди грала у виставах аж до кінця школи. Тільки на сцені я насправді жила, була собою перед глядачами, які мною захоплювалися, слухали кожне слово, охали, сміялися, аплодували. Я хотіла, щоб так було вічно. Не хотіла, щоб падала завіса. Не хотіла йти зі сцени. Без співів й танцю я — ніщо. Пізніше я стала чирлідеркою — але це не те саме.

Вона задумалася над тим, що сказала.

— Я — ніщо. Але якщо я зіллюся з нею, то кимось стану?

— Можна й таким чином на це дивитися, — сказав Роджер, — але ти мусиш зробити вибір. Подумай над цим. Дай мені знати в понеділок, чи погоджуєшся пройти через це.

— А болітиме?

Він похитав головою:

— Я впевнений, що ти й не помітиш, як це відбудеться.

– І це назавжди? Деррі казала мені, ти пояснював Нолі, що це