Syringa - Там, де пахне гірким мигдалем , Syringa

Аня:

“Я тебе знайду, навіть якщо ти сховаєшся під столом з китайськими драконами!”

І справді, в глибині залу Каміль вже нишком з’явився — без бейджика, з кавою в руках і з виразом обличчя “я тут випадково заблукав”. Він підморгнув Ані, а та ледве не впустила коробку з магнітами.

Андраш, не помічаючи цієї сцени, гордо пояснював комусь із відвідувачів концепцію їхнього стенду, а Аня в цей час під стіл кидала на Каміля спідлоба багатозначні погляди:

“Я тебе приб’ю, а потім обійму.”
 

Каміль, як справжній “таємний агент”, неквапливо підходив ближче до стенду, роблячи вигляд, що він просто зацікавлений відвідувач. І коли Андраш саме вів серйозну розмову з потенційним покупцем сувенірів — поважним паном у дорогому пальто, — Каміль спокійнісінько підсунувся до столу і взяв у руки один із магнітів.

— Ого, які шедеври! — голосно прокоментував він, крутячи магніт у руках. — А знижку робите, якщо купити одразу штук сто?

Андраш, який щойно зосереджено описував якість дерева і ручну роботу, закляк на півслові. Він повернувся до Каміля і спробував зберегти професійний вигляд:

— Перепрошую… Можу вам допомогти?

Покупець зацікавлено дивився то на Андраша, то на Каміля, немов чекаючи шоу. Аня, яка розуміла, що зараз буде вибух, нервово кусає губу.

Каміль усміхнувся і простягнув руку:

— Каміль. Друг Ані. І в принципі… головний шанувальник цих шедеврів.

Андраш підняв брови так високо, що ті ледь не зникли під волоссям.

— Друг? — перепитав він, і поглядом швидко перескочив на Аню. — І що ти тут робиш?.. Я маю на увазі… В Празі?

— Ну як що? — з найневиннішим виглядом відповів Каміль. — Підтримую малого підприємця. Морально і фінансово.

Він хитро підморгнув Ані.

Андраш ще пару секунд кліпав очима, ніби перетравлював цю інформацію, а тоді змушено усміхнувся і повернувся до покупця:

— Як бачите, наші сувеніри викликають щирий ентузіазм навіть до того, як потраплять до покупця!

Покупець задоволено кивнув, узяв кілька магнітів і, навіть не торгуючись, розрахувався.

Коли він пішов, Андраш нахилився до Ані і прошепотів:

— Ти могла попередити, що твій друг тут влаштує виступ.

Аня тільки безпомічно розвела руками, а Каміль, стоячи поруч, невинно сьорбав каву і робив вигляд, що взагалі ні при чому.

Але всередині він тихо радів, що зумів і побачити Аню, і трохи “позначити територію”. Бо думка, що вона ночує з Андрашем в одному номері (навіть якщо в різних кімнатах), крутилася в його голові без упину.
 

Каміль не збирався обмежуватися одним візитом. Побачивши, як Андраш гордо і методично розставляє сувеніри на стенді, він не зміг втриматися:

— Андраше, — звернувся Каміль з таким тоном, ніби вони були давні друзі, — а чого в тебе магніти так нудно стоять? От якби їх викласти у вигляді серця! Було б більше емоцій. Париж, Прага — романтика, все таке!

Андраш, який щойно виважував ідеальну симетрію в три ряди, так закусив губу, що аж побілів.

— Це сувенірна виставка, а не весільна виставка… — почав він обережно, але Каміль уже взявся до справи.

— Довірся інтуїції! — сказав Каміль і швидко переклав частину магнітів у чудернацьку форму, яка дійсно нагадувала серце, щоправда, трохи кривеньке. — От побачиш, до обіду вже замовлень буде удвічі більше!

Аня тим часом вже хотіла сховатися десь під столом. Вона злегка штовхнула Каміля ліктем:

— Камілю, йди вже кави попий!

— Я вже, — невинно сказав він, — але не можу спокійно дивитися, коли така краса стоїть нудно!

Андраш мовчки дивився на цю “реорганізацію”, а тоді глибоко вдихнув і вичавив з себе:

— Гаразд… нехай буде… Але якщо буде хаос — ти особисто мені допомагатимеш усе відновлювати!

Каміль гордо випростався:

— Домовились!

І, підморгнувши Ані, неквапливо пішов до кавового стенду.

Аня підозріло дивилася йому вслід, а Андраш прошепотів:

— Він завжди такий?..

— Буває і гірше, — буркнула вона, намагаючись стримати посмішку.

І поки Аня поправляла стенд після “творчих” змін Каміля, її телефон завібрував. Повідомлення від Каміля:

“Набери мене, як звільнишся. Я придумав ще одну ідею!”

Аня тільки закотила очі. Такої виставки у Празі ще точно не бачили.

Андраш, захоплений поясненням нюансів нової колекції сувенірів, машинально поклав руку на плече Ані, щоб привернути її увагу до деталей на стенді. Аня, зайнята нотатками, навіть не звернула на це уваги. Але ось хто помітив усе миттєво — Каміль.

Він стояв за кілька метрів, у буквальному сенсі занімівши на місці. Його обличчя, зазвичай розслаблене й веселе, тепер виглядало так, ніби він щойно побачив щось абсолютно неприйнятне. Каміль навіть не одразу зрозумів, що руками стискає пластиковий стаканчик з кавою — той бідолашно тріснув під його пальцями.

Андраш, краєм ока помітивши цю скульптуру з живої людини, махнув рукою:

— Камілю, підходь! Хочеш допомогти нам обрати, який стенд краще виглядає?

Каміль повільно підійшов. Його погляд ковзнув з руки Андраша на плече Ані, потім назад — мовчазно, без зайвих слів. У цей момент Аню підхопили клієнти, які почали задавати питання про інші стенди. Вона, нічого не підозрюючи, швидко відійшла.

І ось Каміль залишився з Андрашем сам на сам.

Не змінюючи тону, без грубощів, Каміль дуже спокійно, але дуже серйозно сказав: