Ден Браун - Джерело

— Ніщо у твоєму минулому не має значення.

— А ця річ має. І дуже велике.

Він усміхнувся їй і похитав головою.

— Я кохаю тебе. Та річ нічого не значить. Ось спробуй розказати.

Амбра уважно подивилася на чоловіка, який сидів біля неї. «Ну що ж…» Звичайно, зовсім не такого ходу розмови їй хотілося, але вибору в неї не було.

— Ну гаразд, тоді слухай, Хуліане. Коли я була маленькою, то перенесла жахливу інфекцію, ледве не загинула.

— Так.

Амбра говорила і відчувала, як усередині розростається величезна порожнеча.

— І після того моя мрія мати дітей… ну… може тільки лишатися мрією.

— Не розумію.

— Хуліане, — просто сказала вона. — Я не можу мати дітей. Після тієї дитячої хвороби я лишилася безплідною. Я завжди хотіла діточок, але своїх народити не можу. Вибач. Я знаю, наскільки це для тебе важливо, але ти щойно зробив пропозицію жінці, яка не зможе подарувати тобі спадкоємця.

Хуліан зблід як стіна.

Амбра дивилася йому в очі й невимовно хотіла, щоб він до неї заговорив.

«Хуліане, от саме зараз той момент, коли необхідно, щоб ти мене пригорнув і заспокоїв. Саме зараз час сказати мені, що головне — кохання, а більше ніщо не має значення».

І тут це сталося.

Хуліан ледь-ледь відсунувся від неї.

У цю мить Амбра зрозуміла: все скінчено.

Розділ 45

Підрозділ Гвардії, який відповідає за електронну безпеку, розташовується в підземеллях палацу. Штаб- квартира цього підрозділу спеціально відокремлена від великих казарм й арсеналу Гвардії: вона складається з десятка кабінок із комп’ютерами, одного телефонного комутатора й стіни з моніторами від камер безпеки. Восьмеро членів підрозділу — усі молодші за тридцять п’ять років — відповідають за безпеку комунікацій у палаці й між підрозділами Гвардії, а також за електронне стеження за будівлею палацу.

Того вечора, як завжди, у підвалі було задушливо, тхнуло розігрітою в мікрохвилівці локшиною і попкорном. Гули флуоресцентні лампочки.

«Ну що ж, отут я просила влаштувати мені кабінет», — думала Мартін.

Хоча «координатор зі зв’язків з громадськістю» — це, загалом кажучи, посада, безпосередньо не пов’язана з Королівською гвардією, але праця Мартін вимагала доступу до потужних комп’ютерів і добре знайомого з технікою персоналу, так що відділення електронної безпеки їй видавалося значно більш відповідним місцем для роботи, аніж кабінет нагорі.

«Цієї ночі, — думала Мартін, — доведеться задіяти всю техніку, яка є».

Останні кілька місяців вона передусім тримала палац на зв’язку з суспільством у ході поступової передачі влади до принца Хуліана. Це було непросто. Зміна голови країни давала можливість незгодним висловитися проти монархії.

За іспанською конституцією, монархія являла собою «символ єдності й постійності Іспанії». Але Мартін розуміла: до єдності Іспанії останнім часом було дуже далеко. У 1931 році Друга республіка поклала край монархії, а потім путч генерала Франко у 1936 році штовхнув країну до громадянської війни.

Тепер, хоча відновлена монархія й вважалася ліберально-демократичною, але чимало лібералів і далі засуджували королівську владу як пережиток релігійно-мілітарного минулого, а також повсякчасне нагадування про те, що Іспанії треба ще дуже багато надолужити, аби увійти в сучасний світ.

Того місяця Моніка Мартін працювала, розміщуючи в інтернеті месиджі, де короля було показано у звичний спосіб: як милий серцю символ без особливої влади. Це був, безумовно, лише пропагандистський прийом, оскільки монарх був головнокомандувачем збройних сил і головою держави.

«Голова держави, — думала Мартін, — у країні з сумнівно відділеною від держави церквою…» Близькі дружні стосунки короля з єпископом Вальдеспіно уже багато років муляли очі лібералам.

«А ще принц Хуліан…» — думала вона.

Мартін розуміла, що свою роботу отримала саме завдяки принцу, але він же їй останнім часом усе суттєво ускладнив. Кілька тижнів тому принц припустився такої грубої помилки в піарі, що гіршої Мартін у житті не бачила.

У прямому ефірі національного телебачення принц Хуліан став на коліна і зробив пропозицію Амбрі Відаль. Цей сентиментальний момент був настільки безглуздим, що ще абсурднішим його могла б зробити хіба що відмова Амбри. На щастя, жінка мала досить здорового глузду й погодилася.

На жаль, після того Амбра Відаль чинила таке, чого Хуліан від неї аж ніяк не очікував, і наслідки її непротокольних дій того місяця завдали Мартін силу-силенну роботи.

Але, на щастя, сьогодні про зухвалість Амбри, здається, майже забули. Події в Більбао спричинили хвилю активності засобів масової інформації, подібної до якої давно не бувало. Протягом останньої у світі щохвилинно множилися всілякі теорії змови — зокрема, виникло кілька нових гіпотез про єпископа Вальдеспіно.

Найважливішою новиною було те, що вбивцю пропустили на презентацію Кірша до музею Ґуґґенхайма «за розпорядженням, яке надійшло з королівського палацу». Ця клята новина спричинила появу нових і нових чуток, що прикутий до ліжка король із єпископом Вальдеспіно спланували вбивство Едмонда Кірша — напівбога віртуального світу, улюбленого американського героя, який оселився в Іспанії.

«Це знищить Вальдеспіно», — думала Мартін.

— Увага всім! — вигукнув Ґарса, зайшовши до контрольної кімнати. — Принц Хуліан з єпископом Вальдеспіно разом пішли кудись, вони мають бути в палаці чи неподалік! Перевірте всі камери і знайдіть їх. Негайно!

Командор покрокував до кабінету Мартін і тихо розповів їй, що сталося з принцом і єпископом.

— Зникли?! — здивувалася вона. — І телефони замкнули в сейфі принца?!

Ґарса знизав плечима:

— Очевидно, для того, щоб ми не могли їх вистежити.

— Ну то краще б нам їх знайти! — мовила Мартін. — Принц Хуліан має негайно звернутися до народу, і йому необхідно триматися якнайдалі від Вальдеспіно!

Вона переказала Ґарсі останні новини.

Тепер уже Ґарса не вірив своїм вухам.

— Це все балачки й чутки. Не може Вальдеспіно стояти за вбивством!

— Мабуть, ні — але, схоже, між убивством і католицькою церквою є зв’язок. Хтось щойно знайшов стосунки між стрільцем і високим представником духовенства. Ось погляньте.

Мартін показала командорові останні новини з ConspiracyNet — там знову згадувався інформатор monte@iglesia.org.

— Кілька хвилин тому з’явилося.

Ґарса нахилився й став читати.

— Папа… цього не може бути! Авіла був особисто пов’язаний із…

— Читайте далі.

Дочитавши, Ґарса відступив від екрана й заморгав, наче намагався скинути з себе поганий сон.

І тут із контрольної кімнати почувся чоловічий голос:

— Командоре Ґарса! Я їх знайшов!

Ґарса і Мартін побігли до секції, де сидів агент індійського походження Суреш Бхалла — спеціаліст зі стеження. Суреш показав на моніторі кадр із двома фігурами — одна в довгій одежі єпископа, друга в костюмі. Вони йшли стежкою між дерев.

— Східні сади, — пояснив Суреш. — Дві хвилини тому.

— То вони