Бенджамін Аарон Шапіро - Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро

які, за його словами, були «дуже подібні на індіанців із материка й вирізнялися (європейські спостерігачі наголошували на цьому знов і знов) особливою гостинністю і схильністю ділитися всім» зі злими європейцями, над якими «домінувала влада попів і королів і жага до грошей, що ними позначена західна цивілізація, першим вісником якої в Америці був Христофор Колумб». У цьому наративі Колумб постає уособленням західної брутальності в мініатюрі, тим, хто прагнув поневолити мирних аборигенів. А самі аборигени представляють ідеальне людство: «Колумб і його наступники прибули не в безлюдну пустелю, а у світ, ...де людські взаємини більш егалітарні, ніж у Європі, де стосунки між чоловіками, жінками, дітьми й природою кращі, ніж, либонь, у будь-якому іншому місці у світі». Такий наратив нині переважає у вивченні американської історії.

Чи варто й згадувати, що, навіть якби така однобока історія була правдивою — а особисте ставлення Колумба до автохтонів надзвичайно гіперболізоване Зінном завдяки ретельно дібраним цитатам, — це помогло б спростувати принципи вільного ринку, які оживили Америку, не більше ніж вказівка на те, що грабіжники утискають старих пані, в яких відбирають сумочки. Так, це є прикладом грабунку, але не капіталістичної брутальності. І навіть якщо грабіжник інвестує вкрадене в акції та стане мільйонером, це робить експлуататорським не фондовий ринок, а самого грабіжника. Проте, за Зінном, зосередженість Заходу на праві власності не тільки розбестила Новий Світ — вона наситила всю американську історію жорстокістю вільного ринку.

Що важливіше, аргумент Зінна про Америку, народжену в гріху й невиправну без повного зречення від європейського коріння, зачепленого за власність, — це нісенітниця найвищого ґатунку. Європейська культура не була унікально насильницькою, та й трансконтинентальну експансію винайшли не європейці. Щоб визнати це, зовсім не потрібно применшувати жорстокості європейців у поводженні з корінними американцями. Руссоїстський погляд Зінна на доєвропейську Америку аж ніяк не підтверджується археологічними даними. Як справедливо зауважує Стівен Пінкер із Гарварду: «Всупереч лівацьким антропологам, які прославляють шляхетних дикунів, кількісне число жертв — пропорція доісторичних скелетів зі слідами сокир і застряглими наконечниками стріл або пропорція людей, що загинули від рук інших людей, серед сучасних племен збирачів — дає зрозуміти, що доісторичні суспільства були набагато жорстокішими за наше». Це важливо розуміти тому, що контекст дає знання: так, європейське вторгнення на Американський континент було кривавим і жахливим, проте кровопролиття й інші жахи не були для цього континенту чимось новим. Заяви про геноцид, влаштований Колумбом, кричуще неправдиві: депопуляція корінного населення після контакту з європейцями майже повністю була результатом хвороб, до яких ці люди не мали імунітету.

Виокремлюючи європейське суспільство як унікально злостиве й тримаючись за міф про мирний соціалізм автохтонів, дезінтеграціоністи прагнуть викрити західну думку як патологічно неспроможну на добро: усе, що зміцнює Захід, посилює і його злу натуру. Але знов-таки: людська агресія існувала задовго до заснування Америки — з її славними ідеями про права людини, даровані Богом до будь-якої державної влади, — за сотні тисяч років до неї. Ця істинна засаднича ідея із часом переважила над колоніалізмом та імперіалізмом — із цієї причини, ймовірно, Сполучені Штати є найсильнішою з держав за всю історію світу, яка, втім, не панує над територією, котру мали найбільші імперії в історії світу. Традиційні уніоністські історики не мають потреби ігнорувати «Дорогу сліз» або поневолення араваків задля виправдання Заходу. І, як ми побачили, вони й не ігнорують їх. Натомість дезінтеграціоністам доводиться ігнорувати не лише тогочасну, а й подальшу історію світу, щоб мати підґрунтя для своєї антиісторичної перспективи.

Друге «заснування Америки», за версією дезінтеграціоністів, настало в 1619 році з початком ввезення в нові колонії перших африканських рабів. Цю лінію найактивніше просуває в наші дні «Проєкт-1619», який оголосив істинною датою заснування США день увезення на континент першого раба з Африки. Times стверджує, що 1619 рік був «справжнім роком народження Америки», що «з рабства — і античорного расизму, якого це рабство вимагало, — постало все те, що зробило Америку винятковою: її економічна міць, її промислова потужність, її виборча система, її система харчування й популярна музика, її нерівність в охороні здоров’я й освіті, її приголомшлива схильність до насильства, її сленг, її правова система та ендемічний расовий страх і ненависть, що продовжують мучити її донині». Газета заявила, що має намір «змінити уявлення про історію країни», поставивши рабство в центрі. Ціль тут очевидна: показати, що цінності Америки коріняться в ідеології білого шовінізму й тиранії, а не у свободі.

Усе це було б просто цікаво, якби не прихована тут політична програма розділення: навіяти, що народження Америки сталося в гріху і всі наступні гріхи Америки беруть початок від того, первісного гріха. 1492 рік відгукнувся у Мексикансько-американській війні, у приєднанні Гаваїв, у В’єтнамі й Іраку. 1619-й — у застосуванні праці іммігрантів олігархами-будівниками залізниць, у перенесенні корпораціями-монстрами своїх фабрик у Мексику і Китай, у вищій частці в’язнів серед чорношкірого населення. 1776-й, у такій перспективі, відходить на дальній план: це була тільки маска, під якою згодом виявилася страшна твар колоніалізму, расизму й експлуататорства. Отже, дезінтеграціоністи змальовують заснування Америки як правдивий відбиток 1492 й 1619 років, як спробу зміцнення класового і расового домінування. Декларація незалежності була брехнею, Конституція лише узаконила гноблення.

Економічний наратив про те, що Декларацію незалежності написали ті, хто прагнув посилення класового домінування, неправдивий в усьому. Річ не тільки в тому, що батьки-засновники часто голосували всупереч своїм майновим інтересам, а й у тому, що Америка швидко стала країною можливостей для всіх громадян, які отримали належне ставлення до себе за Конституцією. Алексіс де Токвілль, як ми вже бачили, високо оцінив і підприємницький дух, і змогу американських громадян реалізувати свої економічні інтереси. «Майже всі американці живуть у вигодах, — зауважував Токвілль. — В Америці майже всі багатії починали з бідності... Люди проявляють себе рівнішими у своїй заможності й у розумі, рівнішими за силою, ніж у будь-якій іншій країні світу й у будь-яку іншу добу, пам’ять про яку зберегла історія». Він веде далі: «Бідняки Америки порівняно з бідняками Європи часто могли здаватися багатіями».

Расова теорія бере зерня істини — про те, що Америка справді в найганебніший спосіб толерувала й поширювала рабство і білий шовінізм, аж доки ці явища не було визнано вадами за наслідками Громадянської війни й завдяки десятиліттям боротьби за громадянські права, — і вибудовує на цьому цілий неправдивий наратив. Дезінтеграціоністи вважають расизм невикорінюваною і незмінною начинкою американського пирога. Мішель Александер, авторка книги «Новий Джим Кроу», нещодавно написала