Івлін Во - Жменя праху

Доктор Мессінджер спрямував човен до берега. Човен мало не перекинувся, коли він допомагав Тоні зійти на берег. Бренда зійшла сама. Вона ступала, як завжди, зграбно й упевнено, навіть не схитнувши човна.

— От що означає вміти поводитися,— сказав Тоні,— Знаєте, я колись бачив анкету, яку заповнюють люди, що наймаються на роботу в одну американську фірму; там є таке запитання: «Чи вмієте ви поводитися?»

Бренда вже була на березі й чекала його.

— Страшенно дурне запитання: тут же не може бути ніяких доказів, доводиться вірити людині на слово,— важкодумно пояснив він.— Виходить — коли ти гадаєш, ніби вмієш поводитись, то вже й умієш.

— Сидіть спокійно, поки я підвішу ваш гамак.

— Атож, я посиджу з Брендою. Я такий радий, що вона змогла прийти. Вона, мабуть, устигла на поїзд о третій вісімнадцять.

Бренда була з ним цілу ніч і весь наступний день. Він говорив до неї безперестану, але вона відповідала рідко і якось загадково, А ввечері він знов обливався потом. Доктор Мессінджер розпалив велике багаття коло гамака і вгорнув Тоні ще й у своє укривало. За годину до світанку Тоні заснув, а коли прокинувся, Бренди вже не було.

— От ви вже й оклигали.

— Слава богу. Добряче мене скрутило, правда? Я мало пам’ятаю.

Доктор Мессінджер улаштував сякий-такий табір. Він вирубав квадратну латку кущів — як невеличку кімнату. Два гамаки підвісив по боках. Припаси були всі на березі — акуратно складені на брезенті.

— Як ви себе почуваєте?

— Чудово,— сказав Тоні, та коли виліз із гамака, виявилося, що він не може стояти сам.— Звичайно, я нічого не їв. Сподіваюся, що через день чи два я оклигаю зовсім.

Доктор Мессінджер не сказав нічого; він повільно переливав чай із кухля в кухоль, щоб позбутись листочків, а потім розколотив у ньому велику ложку згущеного молока.

— Ви можете випити оце?

Тоні охоче випив і з’їв кілька галет.

— Ми сьогодні рушаємо? — спитав він.

— Подумаємо.

Доктор Мессінджер узяв кухлі й пішов до води помити їх. А вернувшись, сказав:

— Краще вам знати правду. Не думайте, що ви одужали, коли один день у вас не було гарячки. Так воно завжди буває. День гарячка, день добре. Так може тягтися тиждень, а може й багато довше. Доведеться з цим миритись. Я не можу ризикувати, взявши вас у човен. Позавчора ви кілька разів трохи не перекинули його.

— Мені здавалося, що там сидить одна знайома людина.

— Вам багато чого здавалося. Так воно буде й далі. А провіанту у нас всього на десять днів. Поки що тривожитися нічого, але про це треба пам’ятати. Крім того, вам потрібен дах над головою і постійний догляд. Якби тільки ми добулися до селища...

— Боюся, що я для вас великий тягар.

— Не в тому річ. Треба вирішити, що краще зробити.

Але Тоні не міг думати — був надто втомлений. Він подрімав з годинку. А коли прокинувся, доктор Мессінджер вирубував кущі далі.

— Хочу натягти брезент замість даху.

(Він позначив це місце на своїй карті як «Вимушений базовий табір»).

Тоні байдуже дивився на нього. Потім сказав:

— Слухайте, а може, вам краще покинути мене тут і попливти річкою по допомогу?

— Я про це вже думав. Завеликий ризик.

Того дня Бренда вернулась, і Тоні трусився й кидався в гамаку.

Коли він опритомнів, то помітив, що над головою в нього натягнений брезент, прив’язаний до стовбурів дерев. Він спитав:

— Давно ми тут?

— Усього три дні.

— А котра година?

— Близько десятої ранку.

— Мені препогано.

Доктор Мессінджер дав йому трохи супу.

— Я на день попливу річкою,— сказав він.— Побачу, чи нема селища. Мені дуже не хочеться покидати вас, але варто ризикнути. Човен порожній, і я попливу швидко. Лежіть спокійно. Не вставайте з гамака. Я вернуся до вечора. Може, приведу на поміч індіанців.

— Гаразд,— сказав Тоні й заснув.

Доктор Мессінджер спустився до води й відв’язав човен. Він узяв з собою рушницю, кухоль і харчів на один день. Він сів на кормі й відштовхнувся від берега; течія повернула ніс човна за водою, і за кілька гребків він опинився на середині річки.

Сонце стояло високо і, відбиваючись у воді, сліпило й пекло; доктор Мессінджер гріб розмірено, неквапно, але човен просто летів. Протягом якоїсь милі річка була вузька, а течія така швидка, що доводилось тільки правувати веслом; а потім стіни лісу обабіч розступились, і човен виплив на велике плесо, де докторові Мессінджеру довелося гребти щосили; весь час він пильно видивлявся на обидва боки, чи не побачить стовпа диму, комишевих покрівель, темношкірої постаті, причаєної в кущах, худоби на водопої — ознак селища. Але їх не було. На плесі він узяв бінокль і обдивився все узлісся. Але не побачив нічого.

Потім річка знов повужчала, і човен вилетів на бистрину. Попереду видніли пороги; вода там кипіла бурунами й крутіжами, глухий рев остеріг доктора Мессінджера, що попереду водоспад. Він повернув до берега. Течія була дуже швидка, і йому довелося гребти з усієї сили; за десять ярдів від порогів човен пристав носом до берега. Там над водою нависали густі колючі кущі, і човен заплив під них. Доктор Мессінджер, стоячи навколішки, дуже обережно потягся до гілки над головою. І саме в цю мить сталося нещастя: корма розвернулась за водою, і, поки він ухопив весло, суденце понесло бортом на буруни, там воно закрутилось і перекинулось. Доктора Мессінджера викинуло в воду; там було мілко, і він став хапатися за каміння, але не міг удержатись, бо воно було гладеньке, як відполіроване; його двічі перевернуло, потім він опинився на глибокому й спробував пливти, але налетів знову на каміння й став хапатись за нього. А потім його кинуло у водоспад.

Водоспад, як на ті краї, був досить мізерний — щонайбільше футів десять, але докторові Мессінджеру й цього було досить. Внизу піна розпливалась по майже тихому плесу, всипаному пелюстками з розквітлих дерев, що оточували його. Капелюх доктора Мессінджера повільно-повільно поплив до Амазонки, а над його лисою головою зімкнулася вода.

Бренда подалась до адвоката їхньої родини.

— Містере Грейсфул,— сказала вона.— Мені треба ще трохи грошей.

Містер Грейсфул невесело подивився на неї.

— Ви б краще звернулись до директора вашого банку. Адже ваші цінні папери покладені на ваше ім’я,