Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Він подав їй ковзани, і вони вийшли на лід. Ковзаючи рука об руку, вони немов парили, оточені мерехтінням вогників і чарами зимової ночі. Музика вітру і стукіт їхніх сердець зливалися в одну мелодію.

У якийсь момент Максим повільно повернувся до Олесі, дивлячись в її очі, в яких відбивалися і зірки, і вогники гірлянди, і, здається, дух самого Різдва. Її щоки порожевіли від холоду, руді кучері вибилися з—під шапки, а на віях застигли сніжинки, немов крихітні зірочки.

Він підтягнув її до себе, обхопивши руками за талію, пальці трохи сильніше стиснули слизький пуховик, відчуваючи під ним тендітне, тепле тіло. Світ звузився до цієї точки, до цієї миті.

Максим нахилився, даючи їй можливість відсторонитися, якщо вона захоче. Але Олеся не зробила ні кроку назад. Вона подивилася на нього так, ніби він був найважливішою людиною на світі, її губи здригнулися в легкій усмішці. І наступної секунди їхні губи зустрілися.

За цим простим рухом ховався цілий всесвіт емоцій! Морозне повітря робило шкіру чутливішою, і кожен дотик здавався гострішим, глибшим, залишаючи слід не тільки на губах, а й у душі.

Максим відчув, як її руки обвилися навколо його шиї, а його долоні ковзнули вгору, обхоплюючи її обличчя. Він відчував тепло її шкіри навіть крізь холод, відчував, як її пальці ледь тремтять, чи то від холоду, чи то від хвилювання. Вони тонули в цьому поцілунку, забувши про все.

Коли вони відсторонилися, дихання їхнє все ще змішувалося в морозному повітрі, створюючи маленькі хмарки пари. Максим провів великим пальцем по її щоці, стираючи невидиму сніжинку, і шепнув, нахиляючись ближче:

— З Різдвом, Горобчику!

Олеся розсміялася, тихо і щасливо, її очі сяяли, ніби відбиваючи вогники гірлянди, але для Максима в цей момент вона сама була його головною різдвяною зіркою.

Коли вони, нарешті, повернулися до хати, змерзлі, але щасливі, то застали несподіваних вартових під ялинкою — близнюків у засідці.

— Ми чекаємо Святого Миколая! — пошепки пояснив Ігор, дивлячись на них із серйозним виразом.

Максим розсміявся, підхопив обох на руки й поніс у їхню кімнату. Олеся слідувала за ним, стримуючи сміх.

— А Святий Миколай приходить тільки до тих, хто спить, — пошепки сказала вона, вкриваючи хлопчаків ковдрою.

— А можна казку? — позіхнувши, попросив Олег.

Олеся не змогла відмовити. Вона присіла на край ліжка і почала розповідати історію про Скруджа і Різдво. Її голос був м'яким, майже колисковим, і незабаром хлопчаки задрімали, обійнявшись.

Максим стояв у дверях, спостерігаючи за нею. У цей момент він зрозумів, що хоче бачити її такою завжди — поруч, яка розповідає казки їхнім дітям. Думка була лячною, але напрочуд правильною.

Чоловік тихо вийшов із кімнати, зіткнувшись у коридорі з Наташею та Олексієм, які хихикали та пробиралися навшпиньки до ялинки.

— Ви як діти, — усміхнувся він, хитаючи головою.

Коли будинок затих, він повернувся в дитячу. Олеся заснула, обійнявши одного з близнюків. Максим обережно підняв її на руки. Вона прочинила очі, але він прошепотів:

— Ш-ш-ш, спи, моя радість. Нехай тобі насняться солодкі сни.

Він забрав її в їхню кімнату, вкрив теплою ковдрою і, лежачи поруч, довго не міг заснути, дивлячись на неї й розуміючи, що це було найчарівніше Різдво в його житті.