Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

— Сонце моє, будемо проводити ритуал.

Нам потрібно об'єднатися силами із Наддніпрянськими і Чорнобаївськими чаклунками. Наразі потрібно робити міцний трикутник. Бо той чорт таки скоро буде  знов.

Стефа кружляли по кімнаті збираючи якісь каміння, трави, свічки, це все зникали в її бездонній маленькій сумочці. Інколи мені здається, що а неї там п'ятий вимір і десь захований й будинок.

—Скажи мені, а навіщо тобі я зараз?

— Як навіщо, а з ким я буду чаклувати. Мені потрібен резерв сил, а ти підходиш ідеально. Бо тебе вчила я, — сказала як відрізала Стефа.

—Зрозуміла, — хоча я так нічого й не розуміла. Я не могла скласти інгредієнти, що збирала вчителька в знайомі мені ритуали.

Тільки запам’ятовувала на всяк випадок.

—Стефо, а де будемо чаклувати?

—На відьомськім колі, як раз виросло новеньке ще ніхто не чіпав . А що?

— Та мені б книгу до кімнати, а то з нею не зручно якось буде, — показала я на підручник, що лежав на колінах.

Стефа завмерла  на місці вже якась зблідла повернулася до мене й не живим голосом запитала:

— Хто сьогодні був у бібліотеці?

—Тітка Лада, досить приємна жіночка, — спокійно відповіла я пригадуючи літню жінку в окулярах.

—І що вона? — тремтячим голосом продовжила Стефа.

— Та нічого побажала гарного дня.

—І все? — настрій вчительки змінився вона веселішала.

—Та й все.

Після моєї відповіді  вона зробила пас рукою і книга зникла з тихим плеском в тумані сірого диму.

—Усе тепер у кімнаті.

—Круто, навчиш мене?

—Навчу, там все просто. А тепер ходімо, — Стефа ляснула в долоні й ми опинилися на галявині в оточенні височезних дерев.

От тільки я як сиділа в тій позі так і перемістилася, а стілець залишився в кабінеті, тому моя п'ята точка познайомилася з місцевою землею досить у дивний спосіб.

—Чого ти там розсіслася? — здивовано запитала Стефа повернувшись до мене.

—Та якось так захотілося, — буркнула я підводячись.

—Ходино сюди, глянь яка краса, — вчителька вказала мені напрям обвівши рукою галявину.

Підійшов й шукаючи очима що саме я маю побачити мій погляд натрапив на те саме коло.

Воно було ідеальне для кожної відьми. Рівнесенькі рядочки маленьких не вище п’яти сантиметрів білих грибочків вишикувалися в три ряди.  Ідеально накреслене немов хтось спеціально циркулем обвів.

—Це неперевершено! — вигукнула я, забуваючи про своє недавнє падіння.

—І воно новісіньке жодних чарів, — підкреслила Стефа дістаючи із сумочки  свічки та каміння.

— Так тепер на північ чотири свічки й кристал агату, на південь три свічки й два кристали кварц  й турмалін  давай. Зрозуміла? — я тільки кивнула зосереджено розставляючи предмети.

—Тепер на схід опал, агат і гірський кришталь, а на захід місячний й сонячний камінь. Й свічки не забудь! — роздавала  вказівки Стефа, методично обходячи галявину по колу й ставлячи магічні плетіння.

—Зроблено, — сказала я розглядаючи свою роботу.

—Відмінно, — похвалила Стефа підходячи із за спини.

—А тепер чари, вставай отут коло мене й ні про що не думай. Як що відчуєш, що я не витримую підхоплюй, а доти не лізь. Зрозуміла? — її очі палали  магією.

—Так, — серйозно відповіла я.

Сперечатися не було сенсу, але я й досі не пізнавала ритуал цілком, таке відчуття, що все з різних фрагментів. Вчителька вирішила склеїти  все до купи як мозаїку якусь.

Сила потекла рівною стрічкою обплітаючи всі контури міцною сіткою. Відьомське коло почало світитися рівним синьо зеленим кольором ставало все яскравішими від магії.

Повітря аж тріщало від напруги ледь іскри не сипалися. Я тільки уважно спостерігала не зводячи очей зі Стефи.

Десь збоку я піймала чорну стрибаючу тінь, що аж занадто легко пройшла крізь бар’єр чарів.

—Я не міг це пропустити, — почувся в моїй голові голос Роха

—Привіт велетню, — подумки відповіла я.

— Не відволікайся, я поруч, — я відчула коло ніг тепле хутро кролика й вдячно посміхнулася.

Стефа підняла в гору руки, розвила їх в боки, а потім голосно плеснула долонями здіймаючи силу.

В мене аж вуха заклало від звуку. У відьомському колі стовп світла зметнувся до неба й згас. 

Стало так темно, немов усю яскравість викрутили, а на дворі був розпал дня.

Ось пробився перший промінь із під землі, потім ще-ще й ось уже все засяяло. Й світло стало так що прийшлося замружити очі після суцільної темряви.

Доки я намагалася адаптувати зір до нових умов, активно блимаючи очима.

У колі відбулися зміни відчинилися портали й з різних боків вийшли три чаклунки. З їх появою я відчула як сила Стефи почала просідати й легенько її підтримала поправляючи плетіння магії.