Богдан Вікторович Коломійчук - Готель Велика Пруссія

грати удвох нецікаво, тому з вами був третій. А саме — Штефан Дрезен. Саме він засвідчив своїм підписом криво написаний документ (адже випито було в той день чимало) про те, що статс-секретар фон Гарпе передає «деяку антикварну італійську річ» фабриканту Вальдемару Ніцпону як компенсацію за свій програш. Здогадатися, що це за річ, було неважко. І саме цю записку знайшли слідчі в кишені згодом убитого Дрезена.

— По-вашому, я через це його вбив? — хмикнув Ніцпон.

— Ну що ви. Звісно, ні. Хоча після того, як убили бідолаху банкіра цим самим стилетом, ви таки обшукали кишені жертви. Записка вас не цікавила. Ви шукали інше — свої боргові документи, маючи, вочевидь, підстави думати, що Дрезен у той день мав їх при собі. Не знаю, яку суму він вам колись позичив, але саме в стільки ви оцінили його життя...

— Дрезен погрожував подати до суду. Саме в той день він мав зустрітися з правником, — фабрикант потягнувся до склянки з водою і швидко спорожнив її одним ковтком.

— Словом, коли ви збагнули, що документів банкір при собі не мав, вирішили знищити їх у інший спосіб: влаштувати пожежу в його домі.

— Як ви дізналися?

— Пожежна бригада виснувала, що полум’я найперше розгорілося в кабінеті банкіра. Палії так роблять, коли хочуть знищити важливі папери.

— Але ж перед тим ще було вбито Фелікса Ціммермана, — зазначив полковник.

— Ваша правда, — мовив комісар, — Ціммерман, як і шановний Ніцпон, був підприємцем. Більше того, вони були діловими партнерами. А пов’язувала їх одна і та ж корабельна компанія «Goldenes Fleece», що постачала бурбон для фірми Ніцпона і бавовну для фабрик Ціммермана. І от одного разу, під час спільного відпочинку в Курніку — прегарна, кажуть, місцевість, — Ціммерман раптом ділиться з партнером деякими своїми спостереженнями. А саме тим, що моряки цієї компанії за гроші постачають Ніцпону певні відомості, які Німецька держава намагається втримати в таємниці... Ціммерман прагне пояснень, боячись насамперед за себе самого, адже в них спільний ґешефт. Його партнер спершу просить мовчати, а коли розуміє, що зусилля марні, вбиває. Саме тоді йому вперше придався стилет фон Гарпе.

— Але про які відомості йдеться? — поцікавився Еберт.

— Пане Вістовичу, — важко ковтнувши слину, вимовив Ніцпон, — гадаю все, про що ви скажете далі, не призначене для широкого загалу.

Комісар перевів погляд на Фішера. Той кивнув, підтверджуючи, що фабрикант правий. Тоді визирнув за двері й гукнув декількох солдат.

— Панове фон Гарпе, Еберте та полковнику Альсдорфе, — оголосив він, — вас заарештовано за змову зі злочинцем Удо Вінкелем. Прошу вас пройти із конвоїрами.

Ніхто не опирався, вочевидь, будучи переконаними, що вже сьогодні їх відпустять і вечеряти вони будуть удома.

За кілька хвилин у клубі лишились тільки Вістович, Самковський, Ніцпон та Фішер.

— Що ж, добродії, в такому вузькому колі ми й завершимо цю справу, — сказав комісар, запалюючи цигарку, — тим більше, що corpus delicti[50] ми маємо.

— Дозволите й мені закурити? — попросив Ніцпон, який вже, мабуть, почувався в’язнем.

— Звісно. Я навіть вас пригощу, — втрутився Фішер, — у мене чудові «Die Reichswehr».

— Дякую, в мене свої...

Фабрикант дістав портсигар і сірники. Вістович раптом почав уважно приглядатися до його рухів. Портсигар мав гарну позолочену поверхню з великими літерами «В» і «Н», що химерно перепліталися між собою. Без сумніву, це означало його ім’я — Вальдемар Ніцпон. Ось він витягнув цигарку і, тримаючи її вертикально, мов цвях, легенько постукав нею по кришці. Так робить він сам. Тоді дрібні частки тютюну опадають, а решта його щільніше збивається. Ось фабрикант затиснув її губами і чиркнув сірником. Лишається тільки піднести полум’я до...

Комісар несподівано скочив на ноги і одним вправним рухом висмикнув цигарку просто в Ніцпона з рота. Сірник так і лишився горіти в того в руці.

— Що в біса ви робите? — вигукнув фабрикант.

Двоє інших також здивовано вибалушили очі.

— Самковський, чи можна вашого кишенькового ножа? — запитав Вістович.

Той мовчки кивнув і, пхнувши руку в кишеню піджака, дістав звідти свій «Solingen»[51]. Комісар виклав з руків’я потьмяніле від часу лезо й обережно добув з цигарки увесь тютюн. Коли вона лишилася всередині порожньою, дуже обережно розрізав і розгорнув скручений цигарковий папір. Якусь мить він розглядав його, а тоді показав спочатку приголомшеному ад’юнктові, а потім Фішеру. Увесь невеликий листок виявився вщерть списаний дрібним шрифтом. Обличчя комісара сяяло від задоволення.

— Що це, чорт забирай? — видихнув Фішер.

— Передайте Самковському. Нехай уважно роздивиться.

Ад’юнкт узяв папірець і підставив його ближче до світла.

— Впізнаєте? — запитав Вістович.

— Щоб я пропав... — вражено сказав той, а тоді, читаючи, пробурмотів: «5 000 Rothschild... Август 16... 8000 Havana...». Це те саме, що розшифрували для нас у Празі! — вигукнув він.

— Що ж, тепер ви бачите, звідки наш «телеграфіст» на вулиці святого Антонія отримував інформацію.

— Так, але... Що це все означає?

— Якщо відкинути прямий здогад про контрабанду, то єдина інформація, яка цікавить росіян, — це військові кораблі, — сказав комісар. — Якщо в цих повідомленнях, які надходили з Позена до Лемберга, ви заміните слово «Rothschild», скажімо, на «лінкор», «Havana» на «крейсер», а «Coronas» на «броненосець», то замість сигар отримаєте інформацію про чисельність кайзерського воєнного флоту... Що ж до скорочень «Отпр.» та «Получ.», то тут ідеться про їхнє прибуття або відправку.

— Але тут мова про тисячі! — здивувався Фішер.

— Просто закресліть нулі, — нетерпляче відмахнувся Вістович, — тоді все виглядатиме правдоподібно.

— Що ж... Маєте рацію... А як щодо цих дат? Це справді дати?

— Звісно, ні. Я живу в цілковито сухопутному місті, де навіть єдину річку замуровано в бетон, проте смію припустити, що назва місяця відповідає певному порту. Наприклад, «Август», тобто серпень, у наших шпигунів відповідав Вільгельмсгафену.

— Тоді число — це може бути глибина? — радісно сказав Фішер.

— Думаю, так...

— Тобто в одному з повідомлень ідеться, наприклад, про те, що в порту Вільгельмсгафен, глибина вод якого — 15 метрів, стоять зараз 5 лінкорів та 8 крейсерів... Ах, чорт забирай!

— Що ж, пане Фішере, вивчайте матеріали, а нам із Самковським уже час іти.

Вістович одягнув капелюха і застебнув плащ. Тоді ще раз глянув на Вальдемара Ніцпона.

— Зізнатися, я