Павло Коломієць - Невідоме Розстріляне Відродження

там перейдеш через кладку й понад струмком вийдеш на дорогу. А там – куди хочеш. Тільки не раджу тобі вертатися до твоїх «наливайківців». Вони розбили ґуральню, і всі козаки й старшини так напилися, що, мабуть, не знають і не відають, що вони вже в наших руках (в голові в мене блискавкою – два вартових козаки, чи не там?).

Я остовпів і тільки встиг вимовити:

– Кларо!

Вона схопила мою голову, несподівано поцілувала й швидко одштовхнула.

– Йди! Я вистрілю в повітря, буцімто я стріляла на тебе.

Бахнув постріл угору, і я пішов, як після довгого тифу.

А як виплутався з лісу; то зі сходу з густих хмар вигулькнуло сонце, таке рідкісне в глупу осінь.

Від такої несподіванки я заплющив очи…

…Я здійму з вікна ряднину й відчиню його. Хай весняний плин пливе в хату.

Ах, уже розвиднілось!

Нічко-весняночко, яка ти коротка!

Ненька моя стара заворушилася на лежанці, вставати хоче, думає, що я вже встав зустрічати поїзд.

Так, час іти зустрічати поїзд.

А от і сонце.

– Добридень тобі, сонце!

Петро Голота

Справжнє прізвище Петро Мельник. Народився 12.07.1902 р. в передмісті Єлисаветграда Балашівці (тепер у складі Кіровограда) у бідній селянській родині. Через нужду Петро не міг ходити до школи. Читати й писати навчився самотужки, випасаючи днями череду. З дитячих літ захопився книжками, у нього також виявився потяг до малювання. Згодом Петро склав екстерном іспити за курс навчання в Єлисаветградській чоловічій гімназії.

У 1921 р. видав першу збірку віршів «Тернистий шлях до волі і освіти». Наступного року вступив до «Плуга».

Петро Голота був доволі активним письменником. Він видав збірки поезій «Степи – заводові» (1925), «Пісні під гармонію» (1928), книгу поем «Будні» (1928), збірку нарисів «В дорозі змагань» (1925), збірку прози «Бруд» (1929), роман «Сходило сонце» (1930).

На початку 1930-х був репресований, звільнився перед самою війною. Про свою долю він написав у вірші «Почуй мене, брате»:

…Весна десь шумить робітнича, А я у залізнім полоні… У мене ось на долоні Веселий од сонця промінчик. Я руки свої простягаю, Крізь грубі, заржавлені ґрати,