Люко Дашвар - #Галябезголови

інші частини свого розкішного тіла. Від того дня пролетіла декада! Десять днів, третина місяця! І за весь цей безкінечно довгий і тоскний проміжок часу Андрій не знайшов і хвилинки для зустрічі з Анкою! Хоч би пояснив! Чи просто зателефонував! Та Анка Сулима була не з тих жінок, які покірно спостерігають за тим, як раптові, неочікувані обставини кардинально змінюють їхні плани. Не на ту напали!

Перш ніж діяти, спробувала порозставляти гравців на позиції, бо розглядала два варіанти розвитку подій. В обох, як не крути, активними персонажами виступали Анчин син Сашко і медсестра Лєнка Гвоздовська. Різниця лише в тому, що перший варіант передбачав благословення, яке Анка дарує Лєнці на завоювання Сашка, і хай собі бореться дівчина за жіноче щастя, бо результатом того щастя, на думку Анки, мало би стати не тільки возз’єднання Сашка і Лєнки, а й вигнання із Затятового пихатої невістки Чорнобая і повернення Андрія в обійми банкірші.

На відміну від першого, другий варіант базувався на поєднанні Сашка і Чорнобаєвої невістки, бо Анка дивилася на сина, та бачила себе молоду і дурну, коли вперше майбутнього чоловіка Толю Сулиму перестріла: та хай би світ руйнувався — її то не обходило, бо тільки Толя їй потрібен. І Сашко — такий! Закохався у Чорнобаєву невістку з першого погляду, і хіба не материна турбота — синові допомогти? Хай би виманив дівчину з Андрієвого гнізда, щоб Анка туди повернутися змогла.

Аналізувала обидва варіанти…

— Таке все… неоднозначне! — признавалася сама собі.

У кожному з варіантів — безліч косяків. Але й сидіти нічого не роблячи не збиралася, бо одразу після повернення Чорнобая зі столиці перестріла пані Хитрук і спитала демонстративно-байдужо:

— Що скажете, Казимиро Теодорівно? Коли невістка Андрієва поїде?

— Вона не поїде, Аню, — відповіла мудра Казидорівна. — Вона назавжди приїхала! — Помовчала, додала: — І Андрій Іванович біля неї — назавжди.

Ой, біда… Анці Сулимі наче хто розпечену пательню під дупу підставив: заметушилася, занервувала. Та що за примхи у молодих? Якого біса зі своїми проблемами їхати не до рідної мами, а до чоловікового батька?!

— Бо у чоловікового батька грошики водяться, — поставила діагноз. — Так ти у нас — корислива сучка? — звернулася до уявної Андрієвої невістки. — Тим більше… Треба гнати тебе із Затятового!

Отоді і вирішила підготувати громадську думку рідного міста, перш ніж розпочинати проти незваної гості війну, тим більше що Чорнобаєва невістка вже створила поживний ґрунт для розмов дурнуватою витівкою біля перукарні. У місті й досі згадували, як чужа дівчина стригла біля перукарні Тольку-каліку і як принизила ловку медсестричку Лєночку Гвоздовську, що вона день і ніч працює, як так коняка, дитину сама виховує, ще й встигає у матері на городі поратися!

Перший гачок закинула у розмові з відомою пащекухою Антоніною Василенко, яка мала на базарі кіоск із розливним пивом.

— Аню! Чула? — Антоніна будь-які плітки починала із запитань. — Кажуть, у Чорнобая поселилася дівка! І требує, щоби він організував у місті притулок для всіх бомжів київських! Щоби зі столиці до Затятового їх переселити! Уявляєш?

— Тоню, не ображай бідну родичку Чорнобая! — відповіла Анка Сулима.

— А вона — бідна?

— Всі, у кого в голові клепки не вистачає, бідні. Хіба ні? — натякнула Анка Сулима і для наочності покрутила пальцем біля скроні.

Наступного дня Затятове гуло: у Чорнобая живе психічно хвора і від того вкрай небезпечна дебілка, а таких і газовим балончиком не відлякаєш, бо…

— …На всю голову неадекватні! — розповідала Лєнка Гвоздовська, коли забігла до Сашкової автомайстерні і застала там не тільки Сашка, а й матінку його.

— Ні, Галя не така, — відповів Сашко.

Анка відмітила: при згадці про Чорнобаєву невістку син пожвавішав, усміхнувся, наче свіжий вітер йому в душу надмухав. Красиво, чорти забирай, але у чому перспектива?! «Е ні! — подумала. — Треба якось Сашка від тої Галі захистити, бо пропаде! Як я через батька його…» Тільки хотіла рота відкрити, а тут — Лєна поперед неї.

— Саш, мені видніше, повір! Я — медик! — обурилася. — Я таких притирених за кілометр розпізнаю і без довідки!

— А я власним очам вірю, — Сашко витер руки ганчіркою, потягнув велосипед до виходу з майстерні.

— А ти куди, синочку? — сполошилася Анка.

— До Галі, — відповів.

Анка розгубилася: плани ламалися просто у неї на очах. Лєна про плани банкірші не знала, тому загородила Сашкові путь. Дивилася в очі.

— Скажи чесно! Чорнобай попросив?

— Та ні. Сам хочу.

— А нащо?

— Не знаю. Просто хочу побачити її. Давно вже у місті, і нікуди не виходить.

— Ага! Один раз вийшла, та тільки того і встигла, що нормальних людей образити. Краще хай у Чорнобаєвому барлозі сидить, раз придуркувата!

— Краще я Галі місто покажу.

Лєнка так густо почервоніла од прикрощів, що аж Анці стало її шкода.

— Саш! — медсестра смикнула плечиком. — Такий ти наївний! От скажи! Нащо ти їй здався? Вона з таким, як ти, нікуди не піде!

Сімнадцятого березня Андрій Іванович Чорнобай прокинувся вдосвіта. Лежав на постелі биту годину, порожніми очима дивився у стелю і відчував себе невідворотно тупим! Мав вигадати задачу, у вирішенні якої сьогодні йому повинна допомогти Галя, бо розумів: тільки так і зможе хоч якось розворушити невістку. Та на думку не спадало нічого слушного! Що за чортівня? Він же, як правило, метикуватий! Добре, що Галя прокидається пізно. Ще є час подумати…

Ніч з шістнадцятого на сімнадцяте березня Галя не спала. Тепер, коли день і ніч у її житті поєдналися в одну густу сіру масу, подовгу лежала без сну із заплющеними очима. Мізки відмовлялися констатувати, коли саме дівчина провалюється у тривожний короткий уривчастий сон: вдень, уночі, увечері чи по обіді? Та коли прокидалася від сну і розплющувала очі, то не розуміла: а чи взагалі спала? Після сну, як і до нього, у душі панував суцільний морок.

От і цього ранку… Чи то всю ніч без сну пролежала із заплющеними очима, чи то поспала трохи — хтозна? Розплющила очі, згадала: сьогодні Чорнобай вимагатиме від неї допомоги. Аж брівки звела, бо серце билося: ні, ні, ні…

— Не піду, — прошепотіла. — Хай сам…

О десятій годині ранку Чорнобаю набридло вишукувати у собі креатив: не йшла думка, хоч трісни! Так нічого путнього