Валерія Дражинська - Мій особистий демон, Валерія Дражинська

- Що не так хотіла? Уже не така смілива?

Мовчу, не знаючи, чого від нього очікувати. Якщо він мене зґвалтує - не уявляю, як реагуватиму на нього після. Навіть якщо він раптом стане моїм Дрого з майбутнього. На сто відсотків упевнена, що не адекватно. Це перекреслить усе! Я навіть уявити боюся, що він збирається зі мною робити, якщо потім доведеться мене "латати".   

Зараз у моїх очах відображається жах упереміш із благанням не ламати мене, не знищувати нас.

Повільно хитаю головою та облизую тремтячі солоні губи. Дрого насупився та мимоволі кинув погляд униз, простеживши за рухом язика.  

- Не роби цього! - прошу жалібно, - Я... не зможу тебе пробачити.

- Думаєш мені потрібне твоє прощення? - продовжує кепкувати, але губи, що ворушаться, вже торкаються моїх, лоскочуть!   

 - Не думаю, - кажу я і різко заплющую очі, бо Дрого теж починає облизувати мої прочинені губи та захоплюється цим процесом.

Язик проникає всередину. Досліджує. Дражнить. Нега, що зароджується, змушує вжити хоч якихось заходів опору. Своїм намагаюся виштовхнути чужорідний спокусливий орган з рота. У результаті починається солодка боротьба. Непередбачена ненав'язлива атака перетворюється на дикий поцілунок. Внизу живота починає все пульсувати.

- Не думаєш...? - відірвавшись, хрипло шепоче Дрого та починає заціловувати-засмоктувати щоки, очі, вилиці, мочки вуха, шию, нижче... 

- Знаю, що пошкодуєш, - у знемозі шепочу я, вигинаючись, коли він захоплює до рота мій сосок і за кілька секунд із прицмокуванням його відпускає.

Я хникаю від втрати і відкриваю очі. Дрого, який знову перетворився на "людину", стає на коліна серед моїх безсоромно розкритих ніг та з прищуром цікавиться: 

- А якщо я буду ніжний?

- Я подумаю! - полегшено майже посміхаюся я.

Здається, зґвалтування скасовується. Так само, як і секс. Поруч звучить ємна фраза:

- Спадкоємцю, ти опустився до нікчемності?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно