Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

17 (2)

Синець з обличчя Лялянівель прибрав швидко. Йому для цього знадобилося дзеркало і магія. Навіщо дзеркало, він і сам не знав. Просто коли не бачив рану, якось не так її сприймав. Синців це теж стосувалося. А можливо не відчував де саме вони закінчуються. Дзеркало можна було замінити калюжею. А рану, наприклад, на руці лікувати без додаткового обладнання, бо вона перед очима.

— Магія, то складно, — великодумно заявила Дарка, аккуратно штовхаючи пальцем чашку з чаєм по столу. Якось воно заспокоювало. Хоча сестричку убити все ще хотілося, жорстоко вбити, щоб потім моторошні історії розповідали.

Ось чого вона причепилась?

Потрібен ельф, нехай наступного року тікає з дому і йде собі ловити. Ідіотка.

— Здається, твій план з заміжжям дав тріщину і заміжжя тепер ще й заважати буде, — сказав Лялянівель, уважно роздивившись себе в дзеркалі.

Мабуть боявся, що на синці й інші рятівниці прибігти можуть. Цікаво, як він тепер займатися на полігоні буде? Потрібно завтра його туди повести, гордовито, тримаючись за лікоть, як зразкова городянка. І сукню ще надіти, ту, лляну, світленьку, раз вона така модна.

Дарка тихенько хмикнула, ще раз штовхнула чашку від себе, трохи подумала і похитала головою.

— Ні, з планом все гаразд. Сурових жінок, від яких чоловік під лавку ховається, якраз поважають і діло з ними мати будуть. Але… але ось з більшістю жінок можуть бути проблеми. Ох, сподіваюся це все вилиється в те, що вони прибіжать в мамин магазин, подивитися на мене і побитого ельфа. А то всяке може бути. Якось одному пекарю три тижні поріг обливали то фарбою, то помиями, то тачку гною не полінувалися вивернути.

— Суворо, — оцінив Лялянівель.

— Це вони так за затишок боряться і щоб все було правильно, — сказала Дарка. — Той пекар дочку за коси по вулиці тягнув, бо їй племінник м’ясника сподобався і вона, замість того, щоб комусь віднести випічку, розмовляла з ним біля липи. Ой, довга історія, не нова насправді. Але пекар тоді на площі біля ратуші вибачався.

— Суворо, — повторився ельф.

— А якихось сто двадцять років тому ще був в силі закон, по якому дружину можна було бити тільки палицею якоїсь там довжини, по плечі сидячи в ямі. А дружина могла відбиватися шкіряним мішком з трьома каменями. Веселі були часи.

— Дуже веселі, — погодився Лялянівель, згадавши дивне місто наповнене свинями в калюжах.

***

Вранці наступного дня Дарка вирішила бути послідовною, зробити все правильно і нічого не забути. Тому першим ділом вона зіставила план на сьогодні і акуратно записала його на лист паперу. А лист вже поклала в крихітну жіночу сумочку, в якій зазвичай носять смердючу гидоту, щоб хтось міг привести до тями, якщо власниця сумочки втратить свідомість. Іноді в таких сумочках носять амулети, які роблять власниць привабливішими. Або захисні. А лист паперу з планом навряд чи досі в подібних сумочках опинявся, тому Дарка відчувала себе великою оригіналкою.

Лялянівеля з його кімнати довелося вистукувати. Занадто голосно стукати Дарка не могла, ще домашні прибіжать. А тихий стук ельф ігнорував. Але дівчина була наполеглива і він в кінці кінців відкрив. Виглянув, сонний такий, зі скуйовдженим волоссям, зовсім домашній. Здивовано подивився. Позіхнув в кулак.

— Ти спати до обіду збираєшся? — спитала Дарка.

Лялянівель кліпнув. Потім дуже уважно на неї подивився. Потім провів поглядом згори вниз і назад. А потім сказав загадкове.

— От же.

І знову кліпнув.

Дарці аж захотілося пошаркати ніжкою, потеребити поясок, очі долу опустити. Дивне таке бажання.

— Такі сукні модні, — замість цього всього сказала вона.

— Тобі дуже личить, — серйозно сказав Лялянівель.

І бажання якось неадекватно поводитись тут же повернулося. Ще й обійняти його захотілося, до себе міцно притиснути.

— Першим ділом ми підемо дивитися на полігон, — замість цього сказала дівчина. — Якщо по дорозі когось зустрінемо, розповімо про твоє бажання.

— Бажання? — перепитав ельф.

— Ти сьогодні взагалі спав? — засумнівалася Дарка.

— Я думав і планував.

— О, так ми з тобою схожі, — чомусь зраділа вона. — Я теж все розпланувала. А що ти планував?

— Заняття магією, — смикнув куточком губ Лялянівель, а потім несподівано широко посміхнувся. — І іще різну дурню. Сам від себе не очікував.

Дарці тут же стало цікаво, що то за дурня. Але вона не спитала. Якщо роблять такі натяки, значить або хочуть розповісти, і якщо не питати, розкажуть все скоріше. Або просто дражняться, і тут розпитувати даремно. Відповіді може взагалі не бути. Або це щось занадто особисте, але це навряд випадок Лялянівеля.

Краще не питати.

— Збирайся, ми йдемо на полігон і далі по плану. Будемо боротися з дурістю Мархи і язикатістю її подруг.

— Я думав за щастя.

— І за щастя теж!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно