Інна Земець - Чужий і найрідніший, Інна Земець

- Бо нам тут жити, тут батько її! Не питай дурного – не можу більше там бути. До кінця життя вдячна за приязність буду, та хоч як добре, а чужина.

- Славко вже в курсі?

- Щойно повідомила. Відруагував трохи краще ніж ви. Мабуть, добре що він по-справжньому мене кохає, - з осудом кинула оком на нас Мілка з елегантністю парекачаного дирижабля на сидіння вмощуючись.

- Стули пельку і ноги, ненормальна, - Лесик все ніяк заспокоїтись не могла, пиляла її не гірше за лобзика. – Так ризикувати! І аби ж лише собою! Добре що за кермом лікар – як ухопить дорогою, то на зупинці і прийме пологи.

По дорозі за місто до Кушнірів пристрасті трохи вляглись нарешті. Подруги на задньому сидінні встигли і пошепотітись трохи, і посміятися. Бідолашна тітка Алла ледь не знепритомніла, як мандрівницю на порозі побачила. Добре, що батько її на роботі, та на вечір його неабиякий сюрприз в хаті чекатиме. Друга серія «нащо-ти-поперла-дурна-чи-що» двором прокотилася. Сумирно тягав сумки з багажинку, ані слова не додав до їх тріо верескливого. Поки те неспинне колесо до кімнати  закочували, Славко зателефонував. Заспокоїв, що вже доставили до батьків його шалену дружину.

- Ти як, від новини цієї не посивів?

- Серце таки завмерло, - сміється він. – Та хоч і струснуло мене, а сердитись не можу – це означає, що я своїх дівчат скоро побачу. І всі мої думки раціональні не можуть перебити те щасливе очікування зустрічі.

Відпустку йому дадуть за два тижні, коли Міла має народжувати, а поки він продовжує русню до пекла відправляти. Нам теж є чим зайнятись – у Польщі все до пологів спонтанної родички моєї було готово, а тепер потрібно тут підготуватись. За кілька днів всі питання залагодили, хоча маю здогади, що у пологовому лікарі мають не слабо обгрунтовану підозру, що Мілка трохи не при своєму розумі. Не мій профіль, діагноз під сумнів не ставитиму, тим паче і сам думаю що вона торохнута трохи. Поки сестра лякала знайомих своєї оповідкою про мандрівку, ми жили своїм життям, яке за короткий час стало звичним. Все частіше став сам себе питати, як раніше інакше жив. Русік тим часом вже дурів у лікарні від надлишку енергії. Нам, щоправда, нерви не псував, бо знайшов собі роздраду – ох і медсестра у них там є! Вогонь, а не дівка! Слова не скажи – відбриє краще ніж у барбершопі, тільки й встигай репліки вигадувати, як час на роздуми дасть. Тож і «малюк» наш зайнятий, і нам трохи за нього спокійніше – вже не сумує. І от настав той день коли Мілка розпочала ранок із крику в трубку Лесику: «Не смій вагітніти!». Перейми їй дуже не сподобались, настільки, що телефоном пообіцяла Славка назавжди від тіла відлучити. Та як не сердилась і боялась, а народила швидко і без ускладнень. Як сама тепер каже – вистрілила мов ППО наше славне. Як і чекали, дівчинка, Світланка. Ще як список імен з кілометр накидали, раптом зійшлись одностайно, що буде їх донька їм символом перемоги Світла над Темрявою – більше й не сперечалися. Славко завжди всі надії Міли виправдовував і цей раз не підвів – приїхав як вона і уявляла. І день в палаті з ними провів, і на виписку залишився, і ще на тиждень свободу мав. Мілка з Світланкою у батьків за містом поки житимуть, тож туди і рушив наш святковий караван. Поки дівчата навколо дівчинки кружляли, я зі Славком трохи потеревенив. Серед багатьох тем, на одній наполегливо зупинився – хрестини малої. Від хреста не відмовляються, тому мусив випередити їх питання, а воно б не забарилось. Міла і Слава вирішили її одразу хрестити, та Алла Генадіївна на це свій погляд мала.

- Не треба такого робити, так лишень з тими квапляться, хто слабенький народився. Погана прикмета, доню, не провокуй долю.

- Мамо, то невігластво і дурні забобони.

- Не лишень вони. Навіть тебе у храм не пустять.

- Головне щоб батька її пустили і хрещених. Думаєш, Слава може щомісяця туди-сюди кататися? Ні, буде як вирішили.

Іван Павлович, на відміну від дружини, жодних заперечень не мав. Тепер йому, здається, взагалі все до лампади, тільки й робить що стоїть і на свою крихітну онуку дивиться. Жінки між собою не побилися, вже і з датою визначились, і з місцем. Звісно, хрещеною мамою Лесик стане, а от батьком – його колега, друг їх з Мілою давній. Всі на це спокійно відреагували, а Леся враз спохмурніла. Нічого вголос не сказала, питань не ставила, а собі в голові вузлика зав’язала. Вона зажди казала, що не дуже добре всі ці традиції знає, та не настільки ж! Невже не знає, чого мені малу хрестити не дали? Думав, ввечорі не витримає і почне допитуватись, та ж ні – мовчки набурмосена ходила. Здається, у мене не питала, бо переживала чи мене самого це не образило. Ох і кортіло її просвітити! Та вирішив поки помовчати, просто цікаво було на скільки їй терпіння стане. За два дні купили все що до хрещення їй потрібно, між тим зі Славком встигли інші організаційні процеси вирішити. На день хрестин, ясна річ, мої батьки завітали. Навколо малої кружляли, Лесика «доцею» називали і від себе не відпускали. Якби сам не підійшов, то про мене і не згадали б, здається. Наче і свято сьогодні велике, а моя мала все в собі образу тримає. Хотів вже інтригу розкрити, та мама випередила. Почув частину їх розмови.

- От як другого народять, то тоді і Тарас хрещеним стане. Молодці, все як треба зробили.

- Людмила Генадіївна, а…

- Казала тобі, кажи мені мама.

- Ой, не просіть, для мене це трохи лайка. Краще Людмилою просто, як не проти. Сьогодні не питайте, іншим разом розповім, а зараз ви мені дещо поясніть. Чого кажете, що молодці бо Тараса у хрещені не взяли?