Влада Калина - Сабіт. Її перевертень, Влада Калина

Розділ 29

Дана

Я так і не змогла заснути. До ранку лежала в своїй кімнаті та мріяла, як ми будемо щасливі з Шаманом і дитиною. Я так хотіла цю дитину. Дуже хотіла. Мене вже і не лякало, те, що її батько перевертень. Адже, я зрозуміла, що на світі є люди, яким не потрібна повня, щоб бути монстрами, вони звірі кожен день. Вони чортові бандити і вбивці.

-Ти не спиш? - рівний, впевнений в собі голос Сабіта, спустив мене з небес. Перервав мої мрії. Я швидко присіла на ліжку, звісивши ноги. Намагалася пальцями намацати тапочки. Він тихо заходив в кімнату.

- Не могла заснути, - ще й мене вирвало знову… вранці. Я хотіла кинутися йому на шию, обнімати, цілувати, але… Марина вже мабуть розповіла про те, як я тікала і, що я зрадниця. Можливо Сабіт сам мене прожине після всього.

- Ти все знаєш? - Сабіт пройшов повз мене, до вікна, залишаючи позаду себе свіжий аромат гелю для душу з нотками цитруса і кедра. Цей аромат поступово розвіювався по кімнаті. Він мабуть прийняв душ в себе, коли вийшов з підвалу, щоб не смердіти смертю і кров'ю. Сабіт був вдягнений як завжди в одну зі своїх чорних сорочок, бо інших в нього і не було. Сорочка з закатаними рукавами і темні штани, які ідеально сиділи на його довгих і сильних ногах. Кілька разів Шаман поправив комір сорочки і ще вище закотив рукава. Я знала, що під одягом сховане сексуальне чоловіче тіло, з міцними сталевими м'язами. Від якого я божеволіла. Навіть не вірилося, що цей красень може перетворюватися на монстра.

- Знаю. Бачила… Ти не пам'ятаєш нічого? - я злізла з ліжка та стала у нього за спиною. Він стояв неподвижно та дивився у вікно. 

- Ні. Зеник розповів, що тут було криваве місиво, - злегка посміхнувся. - Марина ще й досі кров в коридорі миє.

- Я хотіла їй допомогти, але вона сказала, що… не дозволить мені нічого робити поки дитина не народиться.

- Що? - Сабіт обернувся. - Дитина?! - його здивований погляд пробігся по мені і зупинився десь на моєму животі.

- Я думала, що Марина вже розбазікала тобі цю новину.

- Здається вона залишила це право тобі.

- Ну тоді… Я вагітна… Ти не радий?! - на його обличчі не було жодної емоції. Тільки задумливий погляд.

- Я… в шоці.

- Це все, що ти скажеш мені?

- Я не знаю, що казати… А якщо там…

- Там дитина! - крикнула я. - Дитина!!! Там не монстр! Не дивись так на мене. Я хочу цю дитину. І я її народжу. А якщо ти проти, то… потрібно було про це думати перед тим, як робив мені її! - я була зла і розгублена. Так хотіла, щоб Сабіт радів цьому малюку так само як і я. А Шаман гад… думав, що в моєму животі такий же перевертень як і він сам.

- Не нервуй. Я… Я просто хвилююсь за тебе. Бог знає, як проходитиме вагітність. Може воно тебе вб'є ще до свого народження.

- Не воно, а він… Надіюсь це буде хлопчик з очима, як у його батька, - трішки заспокоївшись я взяла Сабіта за руку. Перебирала його пальці нагнувши голову. - Сабіт… Не мовчи. Скажи, що ми тобі потрібні. Будь ласка. Я так хочу залишитись тут, з тобою. Я більше не тікатиму. - Намагалася не плакати, але очі самі червоніли та сльозилися. - Я кохаю тебе. Я буду кохати тебе будь-яким.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно