Влада Калина - Сабіт. Її перевертень, Влада Калина

Втекла від одного душогуба та потрапила до рук іншого.
Мене викрали із власної кімнати по серед ночі, щоб відвезти до зведеного брата, який за сумісництвом являється придурком- збоченцем.
Я втекла.
Вискочила із авто прямісінько в ліс…
Думала, що загину там, і що мене з'їдять вовки, але виявляється, в тих хащах живуть люди, а точніше живе ВІН.
Я не бачила ЙОГО шість років, і здається доля знову звела нас разом. От тільки я і гадки не мала, що чоловік якого я весь цей час кохала дуже змінився. Змінився настільки, що став перевертнем.

Пролог

-Краще відпусти мене додому… не торкайся, не знущайся, не говори мені того, що хочеш поцілувати, бо я…

- Що ти?

- Бо я хочу тебе пристрелити ще з першої хвили перебування тут! Ти дістав мене! - зібрала всі сили, що були і вирвалась з його рук. Та й Сабіт після почутого не дуже то й мене втримував.

- Пристрелити кажеш?! - криво посміхнувшись почав щось розглядати по сторонах. - Максе!... Максе! Підійди сюди! - махнув рукою одному з охоронців, що якраз виходив із-за угла дому.

Я навіть не здогадувалась, що замислив цей навіжений чоловік, тож розвернулась щоб піти, але Шаман взяв мене за руку.

 - Не так швидко… кицюню! - його голос лунав з насмішливою ноткою. Здається Шаман продовжував знущатися з мене. - Максе, дай-но сюди свою зброю.

- Що?! - охоронець рукою притримував свій пістолет, але віддавати не поспішав.

- Давай кажу… і йди прогуляйся… потім забереш.

Той так званий Макс, протягнув свою зброю Сабіту, який все ще продовжував тримати мене за руку, а точніше за лікоть. 

- То ти говориш мені тут про те, що хочеш грохнути мене?! - провів пальцями від ліктя за який тримав, до долоні та поклав у неї пістолет. Я жахнулася від того, що побачила. Здається я почала здогадуватися, що замислив цей ненормальний, але я не могла цього зробити. Не могла!!! Адже я обдурила його… Не хочу вбивати. Я покохала його шість років тому не для того щоб сьогодні застрелити… 

Ох, який же він дурень! 

- В тебе є можливість позбутися мене, - приставив до свого лоба мою руку в якій я тримала пістолет. - Так ти точно не промахнешся… Натискай на курок.

- Ти хворий! - крикнула намагаючись вирвати руку, яку він тримав біля лоба. - Відпусти!!!

- Стріляй!!! Ну, чого ти чекаєш?... З цим пострілом закінчаться всі твої проблеми… і моє бісове життя!

- Ні!!!

- Ні?!

- Я прошу тебе, відпусти! - в моїх очах вже десь з'явилися сльози. Я розуміла, що нізащо на світі не витримаю коли Сабіт загине. Я так хотіла щоб він жив. - З цим пострілом скінчиться не тільки твоє життя, а і моє! Крім тебе мені нікому допомогти. Чуєш?! - я ревіла так, ніби він вже вмер. Аж схлипувала. От, дурепа, яка сама не знала що коїть! - Тільки ти можеш врятувати мене від Ворона, але… ти ставишся до мене, як до проститутки, ненавидиш, знущаєшся… Я не можу більше так. Не можу!!!

Шаман мовчки відпустив мою руку, і я впала коліньми на газон. Відразу кинула йому під ноги цей чортів пістолет, та прикрила лице долонями.

"Це жах якийсь! Він ненормальний! І як я тільки можу кохати такого? "

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно