Ніклас Натт-о-Даг - 1793

десятка інших таких самих. Верстати риплять, педалі й колеса стерті незліченними годинами роботи. Жінок піднімають о четвертій ранку на ранкову молитву, яку читає той-таки пастор, що їх зустрів першого дня. Зазвичай він такий п’яний, що має триматися за кафедру, а руки тремтять, як від падучої. Після молитви — сніданок з сухарів і квасу, в тих самих залах, де й прядуть, а ввечері там же й лягають спати на лежаках, поставлених уздовж стін. Обід одержують опівдні, після роботи о дев’ятій вечеряють — шматочок солонини або гнилого оселедця з замоченою крупою і пареною ріпою. Їжу подають в одній дерев’яній мисці на чотирьох. Наїстися з неї неможливо. Скоро стає зрозуміло чому. На обіді завжди присутній один з вартових — у нього можна взяти добавки. У великому журналі він записує, хто, коли й скільки взяв. Прялі за свою роботу одержують мізерну платню, і з цих грошей можна купити їжі. Масло, сир, молоко, м’ясо — досить свіже, не тухле. Усі купують. Вони мають право вибору — або купувати, або повільно помирати з голоду.

Роботу вимірюють у мотках пряжі — це три тисячі ліктів. За весь перший день Анна Стіна випряла сто ліктів. Вона завжди краще все робила лівою рукою, а не правою, тому робота просувається нелегко. Нитка виходить то товща, то тонша, часом рветься, і треба її швидко зв’язати, поки наглядач не побачив. До вечора зрозуміла, що навчання йде не надто успішно. Якщо не зможе прясти довше й швидше, то не заробить грошей, а без грошей не матиме сили прясти. Вона не раз залишалася голодна, добре знає, як думки й рухи уповільнюються від голоду.

Анна Стіна працює в групі з трьома жінками різного віку. Одна зовсім стара, згорблена, ніби все життя крутила колесо прядильного верстата, постійно щось бурмоче собі під носа. Одне око повністю закрило молочно-біле більмо, другим порожньо дивиться у простір поперед себе. Руки працюють самі по собі.

Далі сидить жінка віку мами Маї. Зовсім виснажена й нервова. Щоразу, як наглядач проходить повз неї, скоса дивиться на його палицю, тяжко дихає і втягує голову в плечі, ніби боїться, що її зараз поб’ють. Іноді здригається так різко, що нитка рветься.

Найближча до Анни Стіни дівчина — її однолітка, темнокоса й темноока. Схилилася до своєї роботи, ні на що не зважає, але очі ніби живуть своїм власним життям. Прикриті пасмами волосся, вони пильно стежать за всім, ніщо не приховається від них. Анна Стіна відчула її погляд, ще коли їй показували робоче місце і коли тільки почала прясти. Зараз більше не відчуває. Не багато треба часу, щоб дізнатися про новеньку все. Коли наглядач відвернувся поговорити зі своїм колегою, що прийшов на зміну, Анна Стіна нагнулася до дівчини:

— Покажи мені, як прясти.

Дівчина, в тому самому темпі натискаючи на педаль, яка крутила колесо прядильного верстата, глянула на Анну. Наглядачі перекинулися кількома словами, і тепер уже новий пішов кружляти залою. Коли він відійшов достатньо далеко, сусідка прошепотіла:

— Я покажу, але ти мені віддаси платню за перший моток пряжі.

Наглядач повернувся на п’яті — точно щось почув, але не може з’ясувати звідки, тому оглянув усіх пряль і пішов далі. Після доволі тривалої паузи Анна Стіна зібралася з духом і відповіла:

— Дам тобі платню за перший моток і половину за другий, тільки за першу пряжу гроші віддам пізніше.

Дівчина підозріло глянула на неї, але Анна Стіна не відвела очей.

— Якщо я найближчими днями не поїм нормально, то ні одна з нас на мені нічого не заробить.

Дівчина нагнулася до неї і простягла руку з виставленим угору великим пальцем. Анна спершу не зрозуміла, чого та хоче, але швидко збагнула й простягла свою руку. Їхні пальці торкнулися один одного, скріпивши угоду, і Анна Стіна додала:

— Якщо нитка порветься чи треба буде переробляти, я нічого не платитиму. І перший моток має бути готовий до завтрашнього вечора.

Сусідка кисло посміхнулася і форкнула:

— Добре. А якщо ти помреш з голоду, перш ніж навчишся прясти, я забираю твою сукню і все, що після тебе залишиться.

Юганна — так звали дівчину — стала повільно й акуратно крутити колесо, показуючи кожен свій рух так, щоб Анна Стіна могла добре роздивитися. Це допомогло.

Пізніше ввечері змогли й трохи поговорити дорогою на молитву й на ній, сидячи на лавках церкви.

— Скільки тобі тут бути? — спитала Юганна.

— Півтора року.

Дівчина сумно засміялася і на якусь мить замовкла — пересвідчитися, що ніхто не звернув на них увагу.

— Новенька… Тут наше покарання відміряють не роками й днями, а пряжами. Коли суддя сказав, що твій термін півтора року, малося на увазі — тисяча пряж. Вони кажуть, що ми маємо прясти понад сімсот пряж на рік, якщо добре працюватимемо. Це два цілі мотки на день, шість тисяч ліктів. Навіть Вівця, та одноока баба біля нас, не може стільки напрясти, а вона мала ціле життя для тренування.

Анна Стіна мовчки полічила. Уявила, яким буде її найближче майбутнє, спробувала відчути вовну між пальцями. День за днем вона ставатиме дедалі кращою прялею, руки й ноги працюватимуть дедалі швидше. Анна Стіна перевела тисячі ліктів пряжі в години, дні й роки… Її ніби хтось ударив:

— Три роки! Чи й більше…

Юганна помовчала — мабуть, на знак співчуття. Сама якось так лічила й відчула той самий удар в дихало. Знизала плечима.

— Або чотири чи п’ять. Якщо заведеш собі ворогів, перше, що зроблять, — відіб’ють тобі пальці. Тоді більше мотка за тиждень не зробиш. Щоб не вмерти з голоду, почнеш красти. А як попадешся — додадуть ще термін.

Біля них дрімають прялі, намагаючись урвати хоч кілька хвилин сну, перш ніж наглядачі, походжаючи між рядами, помітять і потягнуть палицею поперек спини. Дівчата тихо сидять на лаві, пастор Неандер бурмоче, читаючи щось із Біблії. Юганна нахиляється до Анниного вуха.

— За що ти тут?

— За блуд. Але я не винна. А ти?

— Ну це ж треба! Посадили двох невинуватих за сусідніми верстатами! Але тут є й не такі невинні. Є убивці, є злодійки. Увесь мій злочин — злягалася з мужиками за півшилінга…

Високо в небі над подвір’ям сяють зорі. Коли бранок із церкви відводять у їхні зали, наглядачі забирають із собою лампи й залишають жінок у темряві. Двері зали замикають на замок. Весняні ночі не такі й темні, знадвору до зали вливається трохи світла, залишаючи на підлозі тіні ґрат. Анна Стіна не спить. Сіно