Геннадій Обушній - Екст, Геннадій Обушній

тягового приводу. З моменту появи першого лабораторного зразка вісім років тому він став об’єктом пильної сторонньої уваги. Технологію хотіли привласнити, купити, вкрасти. Але я її не віддав. І досі ми захищаємося, зокрема, організаційно. На Острові реалізована схема розмежування доступу, і зона К закрита. Проте найбільший наш захисник — світова громадськість і медіа. Завдяки нашій відкритості й доброзичливості світ знає про нас. Журналісти і туристи з Острова не вилазять. І не тільки тому, що ми — постійні ньюзмейкери. У нас аура майбутнього, тому будь-яка силова акція проти Острова відразу отримає такий світовий резонанс, що агресор тричі пошкодує про скоєне. Аплодисменти журналістам!

Тепер невеличкий екскурс в історію. Ви всі знаєте наш прес-центр. Ірен, Нік і Олена роблять величезну роботу. Спілкуються з медіа, їздять на конференції, проводять екскурсії по Острову, ведуть переписку. Постійно проводять різноманітні опитування на Острові і дають рекомендації щодо організації нашого життя. Пам’ятайте, півроку тому проводилося розлоге й нуднувате опитування на тему: „Шляхи людини в Космосі“? Однак мало хто з вас залишився байдужим до теми Результати були опрацьовані й розміщені в нашій локальній мережі. Погляньте на екран. Зліва список запитань, праворуч результати. Опитування не було анонімним, і всі анкети доступні. Результати показали, що наше співтовариство має чітку і тверду позицію щодо поставлених питань. Збіг думок становить 95-97%. Це опитування відіграло важливу роль у подальших подіях.

Вчора ми поширили таку заяву. Погляньте.

На величезному екрані з’явилися дві колонки тексту: українською та англійською. Настала тиша, люди читали й перетравлювали. Минуло кілька хвилин, і легкий шумок показав, що все прочитане, тому можна продовжувати.

Шеф запропонував зробити невелику перерву й підкріпитися, а Ірен додала:

— Якщо чогось немає на столах, беріть самі! Годувальники теж учасники зборів, тому сьогодні самообслуговування.

Атмосфера розрядилася, відразу виник характерний шум, що передує і супроводжує фуршет у будь-якому суспільстві.

А через деякий час Шеф продовжив:

— Немає жодної гарантії, що нам поталанить жирно вирішити цю проблему і продовжити свою діяльність. Ми не держава, ми не вміємо і не хочемо воювати, не з можемо встояти проти силового впливу. Тому нам залишається розраховувати на те, що міжнародне медійне співтовариство не залишить без уваги цей конфлікт. Я прошу вас обдумати отриману інформацію. За тиждень ми підготуємо й проведемо нове опитування. Якщо є запитання, прошу задавати.

Запитання були, і обговорення йшло ще дві години. Запису немає, оскільки Шеф попросив журналістів вимкнути камери. Відомо з розрізнених щоденникових записів острів’ян і журналістів, що питання були різні й стосувалися в основному можливостей Острова при песимістичному варіанті розвитку подій. Було ще поставлене питання, чи дійсно Шеф планує будувати власну місячну станцію, на що була дана лаконічна відповідь: „Завтра ми починаємо корпусні випробування в зоні М“. Таким чином, було покладено край чуткам про замовника станції, що монтується».

Наступний документ з архівів Федерації авторства неперевершеної Ірен Піаф.

Вивід місячної станції «Семаргл»

Острів, 15 червня 2027 року, 6:00.

«Сонце щойно випливло з-за океану. Погода була ідеальною. Посейдон подарував сьогодні найчистіше небо, найлегший бриз, хвиля нуль цілих нуль десятих, плюс 24. Всі острів’яни зібралися в дальньому кінці стадіону і збуджено перемовлялися в передчутті непересічної події. Сотня журналістів із переносними камерами знімали все підряд, чіплялися до всіх і намагалися видушити максимум із події.

Монтажно-випробувальний дивізіон (МД) стояв осторонь. Строгі костюми, ідеальні зачіски, похмурі й зосереджені обличчя, на яких майже нічого не відображалося, крім утоми. Але примружені очі й розфокусовані погляди говорили про те, що подумки вони все ще на майданчику, в сотий раз перевіряючи свою роботу.

Серед них було зо два десятки японців: конструкторів і монтажників, що зберігали східну незворушність. Майже по центру цієї темно-сірої групи несподівано яскравою плямою сяяла групка жінок у кімоно, як картина експресіоніста в масивній рамі. Настрій МД відчувався навіть журналістами, тому до них не чіплялися з бліц-інтерв’ю.

О 6:15 бомкнув і завмер дзвін, змусивши всіх здригнутися й замовкнути. У тиші через стадіонні динаміки прогуркотів голос шефа Центру управління польотами:

— Зворотний відлік... Пуск.

І нічого не сталося. Нічого! Де ж шаттли?

Мертва тиша готова була розколотися від напруги, що здушила всіх. Але за кілька секунд із-за тридцятиметрової огорожі зони М з’явилася вузька серповидна смужка й почала повільно підніматися, перетворюючись у стометровий циліндр. Ще півхвилини — і об’єкт вийшов із монтажної зони й показав себе у всій вражаючій простоті, величезна хокейна шайба з розбитою на сотні граней дзеркальною бічною поверхнею і пласким полірованим сірим днищем, в якому тьмяно віддзеркалювались океан і частина Острова. Зупинившись на коротку мить, наче проймаючись з рідною домівкою, станція, ніби знехотя, пішла вгору й праворуч. Коли вона піднялася метрів на сто, стали видимі чотири яскраво-жовті прямокутники під днищем. Так ось як, так ось чому, так ось де... Тягачі штовхають вперше у практиці. Станція набирала висоту і йшла чітко на південь. У динаміках прозвучало, але вже тихіше:

— Шістдесят секунд, політ нормальний.

Хвилина, а скільки всього сталося. Залишилося ще п’ятдесят до нижньої орбіти і дві години до геостаціонарної. Завтра багато хто з монтажно-випробувального знайде срібні ниточки в зачісках.

— Дев’яносто секунд, політ нормальний. Що у вас, Джонсе?

— Все штатно, — відповів за всіх командир К2.

Станція набирала висоту, зменшуючись у розмірах.

— Сто двадцять секунд, політ нормальний.

І відразу стривожено:

— Острів викликає вежу „Буша“! Ваше ланка за хвилину увійде в закриту зону пуску. Відкличте борти!

— Це вежа „Буша“. Це точно ваш пуск? Щось завелике.

— Це Острів. Ми повідомили про пуск п’ять днів тому. Ще раз підтверджуемо наш пуск і наш об’єкт. Діаметр 100 метрів, висота 25.

— Зрозуміли, Острове. Приємно жати справу з серйозними людьми. Якщо все пройде добре, з вас належить.

— Без проблем. Зв’яжіться з нами о 9:00. Кінець зв’язку.

Так тривало п’ятдесят хвилин. Земля відпускала свою плоть важко і довго. Нарешті пролунало:

— Конвой на нижній орбіті. Продовжуємо рух.

О 8:15 в динаміках прозвучало:

— Ми на розрахунковій геосинхронній орбіті, до „Паростка“ пристикувалися. Всі чотири буксирувальні катери відійшли. Дозвольте повернення. Командир К2 Джонс.

— Спуск дозволяю.

Отже, на геосинхронній орбіті висів новий витвір людських рук, ще не станція, а порожня герметична коробка, точніше, хаотично-гармонійне переплетення різноманітних ферм, балок, труб та інших елементів каркасу, обтягнуте по колу дзеркальним композитом і прикрите зверху й знизу непрозорими сірими кришками. Усередині око могло зачепитися хіба що за дві порівняно