Який Церетелі - Вибрана проза, Який Церетелі

дитя, а тому ставляться до нього як до маляти «Bébé», тим часом як уже спливла ціла вічність відтоді, коли цей повнолітній бевзь обома руками обхопив «дерево пізнання добра й зла» і втішався всіма благами цього світу. Кажуть, що з математикою погано в усіх жіночих навчальних закладах, і це пояснюють інстинктивною відразою жіночої статі до цифр. І справді, є такі цифри, яких жінки терпіти не можуть, як наприклад 20, 30 і 40. У житті панянок, починаючи з першого року, всі роки плинуть своїм звичаєм до двадцяти: мають по дванадцять звичайних місяців, та й тільки... Але двадцятий рік стає найвисокоснішим і має в собі не місяці, а роки. Він надто довгий, і лише непереборні зморшки змушують скромних панянок переступити цю прірву і зі сльозами на очах, пошепки, крізь зуби промовити: «Уже двадцять!» Цифра 40 для всіх жінок загалом, до якого стану вони б не належали, те саме, що Латпарський перевал для бажаючих потрапити взимку з Лечхумі в Сванетію: вершини вкриваються снігом, здіймається буря, хуртовина, заметіль, а що сполучення припиняється, доводиться мимоволі ночувати біля його підніжжя. А цифра 30 нестерпна тільки для літніх кокеток, котрі ладні швидше звинуватити себе в усіх злочинах, аніж погодитися вийти з цього зачарованого кола, цифри 30, і щороку запевняють усіх, що їм не більше 29 років, користуючись тим, що з ними не сперечатимуться, завдяки світській чемності.

— Ти ба! Ви такі молоді й так багато звідали в житті! — каже кокетці який-небудь великосвітський джигун.

— Що ви?!.. Бог з вами... Я молода?.. Та я вже стара! Авжеж! — кокетує літня пані.

— Ну, вже вибачте, коли я буду такий нечемний і цього разу дозволю собі засумніватися в справедливості ваших слів.

— Ви не вірите? Дивно!.. А втім, як ви гадаєте: скільки мені років?

— Вам? Коли б ви були незаміжня, я сказав би, що 17, але зараз можу безпомилково вгадати, коли скажу, що вам 21—22.

Щедрий кавалер зумисне скидає з загального рахунку років 19.

— Помилилися — я вже зовсім стара!.. Ох, мені вже 29 років!

Вона вірить і дуже рада, що не вгадали, скільки їй років, і сміливо скидає з загального рахунку 11.

— Невже?! Не може бути!!!

— Запевняю вас! — і т. д., і т. д.

За таких умов у світських колах вони вічно залишилися б молоденькими, якби їх інколи не викривали дорослі діти. А втім, у таких випадках вони сподіваються знайти вихід у тому, що синів одсилають від себе, а дочок змушують ходити в куценьких платтячках, поки ті дорослі діти не почнуть уголос скаржитися: «Та це ж нестерпно!.. Коли все це скінчиться? Мама каже, що в неї є причини змушувати нас ходити в куценьких платтячках, але ж наші причини вимагають довгих» і т. ін., і т. ін.

Хоча й не цими причинами керуються в комедії «Bébé» батьки героя п’єси, однак дивно, що вони засліплені й нічого не бачать самі, а інші не зацікавлені виявляти їхню помилку, бо їм теж дещо дістається від «Bébé». У кінці п’єси, волею автора, всі дійові особи, і жінки, й чоловіки, дізнаються, що їх обдурив «Bébé», та вже пізно, і [вони] мусять змиритися зі своєю долею, бо завіса опускається, і публіка розходиться з театру, дуже задоволена грою акторів і захоплена ідеєю п’єси. Не без успіху йде також і інша комедія «Наші друзі», в якій доводиться «нова думка», що в щасті всі нам друзі, а в нещасті й знати нас не хочуть.

Крім цих двох п’єс, більше нема чого слухати на французькій сцені, а тому тепер ми перейдемо в Олександрійський театр, де працює російська драматична трупа.

За останні роки цей театр зазнав значних утрат: Самойлов і Васильєв зійшли зі сцени, Виноградов і Монахов померли, і тепер усіх їх разом заступає актор Нільський. Не знаю, чи «Нільський» справжнє його прізвище, чи в нього інше якесь, а це псевдонім, але, у всякому разі, воно йому відповідає, бо цей театральний крокодил поглинає щодня по 13 т[исяч! к[арбованців] сріблом і не дає можливості розкритися на сцені молодим талантам. Нема п’єси, в якій він не грав би не так з любові до мистецтва, як до «разових». Тільки йому ми зобов’язані також тим, що в Олександринці часто йдуть трагедії Шекспіра. Недавно він грав Гамлета, і саме тоді, коли перед сином постає тінь померлого батька й каже: «О Гамлете! Слухай: стався жахливий злочин... вбивство нечуване! Помстися!» і т. ін., мені привиділося, що з’явилася тінь не Гамлетового батька, а самого Шекспіра й заволала: «О Нільський! Слухай!.. Коїться жахливий злочин... Не грай!.. Дай мені спокій!» Нільський вихопив шпагу й погнався за ним, лементуючи: «Стій, бо тебе пошматую цією шпагою!.. Скалічу!» І справді, хоробрий актор знівечив Шекспіра. Після цієї пригоди глядачі порозбігалися, перелякані, по домівках. Навіть п’єси неохоче лишаються на Олександрійській сцені, а одна комедія О. Потєхіна «Вигідне діло» зовсім втекла з Олександрійки і знайшла собі притулок у Маріїнському театрі, спеціально розрахованому на російську оперу.

Якби мене спитали, яку музику я люблю найбільше, я відповів би, що зурну, але тільки за горами, і після цього не дивно, що я геть не розуміюся на операх узагалі, а на російській тим паче! Та, незважаючи на це, дозвольте мені, доброзичливі читачі, сказати кілька слів про оперу А. Рубінштейна «Демон», сюжет якої запозичено в Лермонтова з поеми з тією самою назвою.

Того вечора, коли я потрапив на виставу «Демона», опера ця йшла 43-й раз. Піднялася завіса; вдалині показалися високі гори, зображуючи кавказькі, але вкриті не вічним снігом, а вічним соромом декоратора. Біля підніжжя їх простяглися широкі долини Грузії, з-поміж яких вирізнявся Цінандал, той самий чудовий куточок Кахетії, де, народилася, виросла й виховувалася Н. О. Чавчавадзе, дружина видатного Грибоєдова. Пошлюся на тінь автора «Лиха з розуму», що ні такого Цінандала, ні таких долин Грузії ніколи ніхто не бачив. Вдалині лунали якісь дикі звуки, схожі на виття шакалів. «Ага! — подумав я. — Хоч декорація не схожа на Кавказ, зате шакали наші». Почав напружено дослухатися; виття чулося ближче й ближче, і нарешті, о жах! Я бачу, що скелястою стежиною спускаються якісь жінки у фантастичних костюмах з відрами на плечах. Ну, слава Богу, недаремно Демон фігурує в цій п’єсі: ці жінки, певно, мстиві ерінії, яких послали боги з підземного царства, щоб залити пекельною рідиною невдалі декорації й заглушити