Славчо Чернишев - Вітряк, Славчо Чернишев

— Коли?

— Смерком.

— Так чому ж ти нам зразу не сказала? — різко запитав Колка.

— Тому що я ходила до матері…

— Не розумію… — невдоволено сказав він.

— Я їй про все розповіла. І вона мені теж.

— Стривай! — опам'ятався раптом Максим. — Чому ти тільки-що назвала свого батька по імені? Чому ти сказала на нього Мортій?

Доменіка знітилась і трохи згодом тихо промовила.

— Бо він мені не батько…

Запала гнітюча тиша.

— Вірьовку вам зараз треба? — глухим голосом запитала вона.

— Негайно! — спохватився Колка. — Ми спустимось у фіорд зверху із скелі.

— Це небезпечно. У мене є інший план.

Хлопці витріщили на неї очі.

— Річка витікає з печер. Наші хлопці колись лазили в печери річкою. Ви плаваєте добре, правда?

Вони стояли перед дівчиною, як стовпи, витріщивши на неї очі. От йолопи! Як їм раніше не спало на думку? І як вони не догадалися, що бандити саме річкою вивезли каву?!

— Треба негайно діяти! — заметушився Андрій. — Кажіть! Чого ви мовчите?

Максим приступив до своїх обов'язків:

— Андрій, ти підеш з нею… Або ні, ні! Краще піди й розкажи все бай Накові… Тільки при одній умові: коли побачиш світлові сигнали з вітряка. Це означатиме, що ми врятували Саша. Тоді можеш діяти. Доменіка й Колка, ви принесете вірьовку. Зв'яжемось один з одним. Там дуже небезпечно плавати без вірьовки.

— Я полізу! — твердо заявив Колка. — Це моя справа. Я й плаваю краще під водою і… І… я повинен врятувати Саша.

— Побачимо… — невдоволено відповів Максим. — Краще все-таки вдвох. Ти не думай, що так просто викрасти Саша у бандитів. Вони всі там. Ого, не легко нам доведеться!

— Тоді я піду першим! — наполягав Колка.

— Досить! Не заважай мені зараз! Тут треба діяти швидко, а він почав торгуватись! Андрію, рушай і суворо додержуй наказу! Ти теж, Колко!

— Єсть, капітане! — відгукнулися хлопці.

Сашо почув глухий тупіт, галереєю розкотилася луна. Бандитів, очевидно, стривожила відсутність поручика, й вони вирушили його шукати. Хлопець заметушився, шукаючи, де б сховатись. Гарячково обмацуючи стіни, кинувся вперед. Нарешті, натрапив на цілий лабіринт маленьких печер, але йому здалося, що й тут його знайдуть, і хлопець побіг далі.

Тупіт у нього за спиною весь час посилювався. Хлопця охопив розпач. Куди подітись? Він зупинився й прислухався: кроки лунали все ближче й ближче. Промінь його електричного ліхтарика безнадійно промайнув по стіні. Раптом під променем щось блиснуло. Вода! Сашо без зайвих вагань підбіг до невеликого озера і кинувся у холодну крижану воду. Озеро було глибоке. Сашо вхопився за скелю й притих. Вода заспокоїлась. Це було дуже важливо. Від цього залежала його доля.

Бандити не забарилися, підбігли зі своїми потужними електричними ліхтарями. Набравши повні груди повітря, Сашо пірнув і причаївся у тіні за скелею. Постоявши трохи, бандити побігли далі. Але незабаром повернулися знову.

— Чого ми ганяємо, мов пришелепуваті! — невдоволено сказав один з них. — Не інакше, як обидва впали у прірву. Туди їм і дорога!

— Майор сваритиметься, — заперечив інший.

— Нехай свариться. Сам винен. Було б не посилати поручика самого. Танкер підходить. Ніколи. Гайда!

Сашо впізнав їх по голосу. Це були ті, що привели його в бандитський табір.

Бандити побігли геть. Коли луна стихла, Сашо виліз, закляклий від холоду. Розім'явши трохи мускули, він оглянувся навколо й пішов далі. Почувши дзюрчання води, хлопець присвітив і вгледів підземну річку. Раптом він догадався, що це ж їхня річечка. І так само, як і його друзі, зрозумів, що бандити по ній вивезли каву. А можливо, не лише каву, а й зброю та людей! Значить, і він може вибратись! Хлопець попробував воду рукою. Вода здалася йому ще холоднішою, ніж в озері. Незважаючи на це, він вирішив плисти. Течія підхопила його, але ліву ногу звели корчі, і Сашові стало ясно, що коли він плистиме далі, то втопиться. З надзвичайним зусиллям він вибрався на берег і весь час, доки не втратив свідомості, повторяв одне й те саме слово: «Танкер… Танкер…»

Андрій щодуху подався до міста. Доменіка насилу піддала Колці на плечі довжелезний канат, і обоє негайно попрямували до дачі. Почувши материн голос, дівчина зупинилась.

— Куди ти йдеш? І я з тобою! — крізь сльози сказала перелякана жінка, вимовляючи слова з іноземним акцентом.

Нікуди не дінешся, треба було її взяти. Але мати не встигала за ними, і Доменіка страшенно хвилювалась. Вони вже давно повинні бути там, біля дач.

— Ми побіжимо, — сказала вона матері.

— Я боюсь… — застогнала жінка.

— Залишалась би тоді дома!

— Боюсь, коли б він не прийшов…

— Дурниці! Кажу ж тобі, що він поїхав…

Нарешті доплентались до дачі. Мати залишилась у віллі, а Колка з Доменікою подались до джерела річки, де їх з нетерпінням і тривогою чекав Максим. Не питаючись у нього дозволу, Колка перев'язав себе вірьовкою за пояс, вдихнув глибоко повітря й пірнув під скелю. Від крижаної води йому аж дух забило, але він не звернув на це уваги. Плив, загрібаючи однією рукою. В другій руці тримав ліхтарик, освітлюючи собі шлях. Угорі стіни сходились у невисоке кам'яне склепіння. Нарешті склепіння кінчилось, і Колка вибрався на берег. Промінь ліхтарика гарячково забігав навколо. Це вже були самі печери. Глухо скрикнувши, Колка кинувся до Саша й струснув його, але хлопець не поворухнувся. Колка зрозумів, що він перемерз і знепритомнів, і заходився швидко його розтирати. Вірьовку засмикали: це Максим почав турбуватись. Колка не звернув на це уваги й продовжував робити масаж. До Саша поволі поверталася притомність, він відкрив очі, заплющив їх знову, не витримавши різкого світла ліхтаря. Глянувши ще раз, він упізнав Колку й сумно посміхнувся.

— Танкер… — тихо