Люсі Мод Монтгомері - Емілі виростає

бідака, передчуваючи неминуче зіткнення, простягнув руки вперед. Оскільки я худорлява, то впала достоту йому в обійми, ще й добряче «торкнулася» кінчиком носа його щоки.

— Вибачте, пані, вибачте, — простогнав безталанний перехожий, а тоді відштовхнув мене, мов яку прокаженну, і зник за рогом.

Ільза реготала, аж трусилася, — до знемоги. Сказала, мовби ніколи в житті не спостерігала нічого кумеднішого. Сталося все так хутко, аж можна було подумати (так говорила Ільза), що ми з незнайомим добродієм впізнали одне одного й кинулися в обійми, як брат і сестра, котрі не бачилися кілька років і ось несподівано зустрілися.

Мені болів ніс. Ільза сказала мені, що на мить у вікні дому Тейлорів майнуло обличчя панни Тейлор — саме тоді, коли все й відбувалося. Ну звісно, стара завзята пліткарка переказала той випадок по-своєму, у власній інтерпретації.

Те все я розповіла тітці Рут, яка поглянула на мене з недовірою, вочевидь, уважаючи те, що трапилося, подією особливого, непересічного значення.

— Дивна річ: ти не годна зробити й трьох кроків, щоб когось не поцілувати, — сказала вона.

— Послухай-но, тітко Рут, — відказала я. — Знаю: ти маєш мене за хитру, дурну і невдячну. Але ж, так чи так, а по крові я наполовину Мурреївна. То як тобі здається, може Мурреївна цілувати на вулиці чужого чи навіть знайомого чоловіка, чи навіть родича? На вулиці?!

— Я зразу сказала, що це видається мені дивним, — визнала тітка Рут. — Але панна Тейлор запевняє, що бачила те на власні очі. Й усі, хто був присутній, це чули. Не люблю, коли таке говорять про мою родичку. І нічого б не трапилося, коли б не пішла на прогулянку з Ільзою Барнлі всупереч моїй волі. Нехай такі випадки більше не повторюються — чуєш, Емілі?

От і поговори, чоловіче, з тіткою Рут!

З червня 19…

Країна Висот є неповторно чарівною. Знову можу писати собі на верховині. Тітка Рут поглядає з підозрою — щоразу, як туди вирушаю. Не забула, що колись я зустріла там Перрі! Краєвид з узгір’я простеляється прегарний. Спало мені на розум: а може, то чарівна гора, з вершини якої можна уздріти власне майбутнє? І що ж я звідти побачу — перемогу чи поразку?

Ох, ні — тільки не поразку!

9 червня 19…

Минулого тижня у тітки Рут був день уродин. Подарувала їй серветку під лампу, що вишила її власноруч. Тітка подякувала мені стримано і вже не звертала на мій подарунок уваги — ні того дня, ні пізніше.

Нині після обіду я сиділа у своїй кімнаті край вікна і розв’язувала, поки ясний день, алгебраїчні завдання. Надолі балконні двері були відчинені, звідти чулися голоси тітки Рут і пані Інс — вони, вочевидь, сиділи у вітальні. Я гадала, вони знають, що я нагорі, та, либонь, затуляла мене фіранка. Несподівано пролунало моє ім’я. Тітка Рут, як можна було зрозуміти, показувала пані Інс мій витвір — серветку під лампу.

— Моя небога, Емілі, подарувала це мені на уродини. Ви лиш погляньте, яка майстерна, тонка робота. Вона має справжній хист до рукоділля.

Невже це промовила тітка Рут? Неймовірно! Я заклякла від подиву.

— Вона не тільки до рукоділля має хист, — підхопила пані Інс. — Директор школи, пан Гарді, казав мені, що вона має всі шанси вибитись на перше місце у школі за результатами наступних іспитів.

— Її мати… моя сестра, Джульєтта… була надзвичайно розумною та інтелігентною жінкою, — зауважила тітка Рут.

— І вроди Емілі не позичати, — додала пані Інс.

— Її батько, Дуглас Стар, був напрочуд красивим чоловіком, — ствердила тітка Рут.

По тому вони залишили вітальню. Цього разу, підслуховуючи, я почула щось вельми приємне!

Але стільки утішних слів з вуст тітки Рут!

17 червня 19…

Сиджу тепер над підручниками до пізньої ночі, адже наближаються останні перед канікулами іспити. Перрі довів до справжнього шалу пана Треверса, не до речі зацитувавши на звороті алгебраїчного завдання Святе Письмо. (Не до речі — це найгірше!) Написав: «Бачиш скалку в оці брата твого, а колоди у власному оці не добачаєш». Пан Треверс, відомий своїми надзвичайно скромними знаннями в математиці, неабияк обурився й за кару оцінив роботу Перрі як незадовільну! А бідолашний Перрі хотів зацитувати інше: «Благословенні милостиві, бо вони помилувані будуть». Відтак пішов до пана Треверса й намагався виправдатись, але пан Треверс не забажав його вислухати. Тоді вже Ільза пішла до пана Гарді й просила його, щоб заступився за Перрі, розтлумачивши його, Перрі, помилку панові Треверсу. Пан Гарді обіцяв допомогти. Кінець кінцем, Перрі отримав добру оцінку, але й дістав застереження, щоб надалі словом Божим не легковажив.

28 червня 19…

Школа скінчилася. Іспити я склала на «відмінно». То був рік посиленого навчання, напруженої праці, а водночас радощів і забав. Тепер я вертаюсь до любого Місячного Серпа на два чудових місяці — місяці свободи і щастя.

Постановила: під час канікул напишу книжку про наш сад. Виношую цей задум вже кілька тижнів. Як не вільно мені писати новели, то буду вправлятися, пишучи етюди про сад кузена Джиммі. До кожного етюду долучатиму короткий віршований опис. То буде для мене добра стилістична школа, крім того, я знаю, що втішу цим кузена Джиммі.

Розділ 12
Під стогом сіна

— Для чого тобі це потрібно? — спитала чи радше засичала тітка Рут. Коли йдеться про тітку Рут, завжди належить уявляти собі те неповторне сичання, що виходить з її вуст, — навіть тоді, як авторка твору не згадує цієї подробиці.

— Хочу поповнити