Аркадій Фідлер - Маленький Бізон

Тварини з півдня вже не приходять до нас, отак, як кілька Великих Сонць тому. Бізони, яких ми вполювали цього літа, випадково трапилися нам далеко на півночі. Там їх завжди було мало, а зараз ще менше.

— Що ж таке сталося, що бізони більш не прибувають з півдня? Адже вони приходили звідти кожного літа.

Крокуюча Душа знизав плечима:

— Не знаю. Люди всяко говорять. Мабуть, великий Маніту спрямував десь-інде їхні дороги.

— Великий Маніту нікуди не спрямував їхніх доріг! — встряв до розмови Гучний Грім.

— А хто ж то їх спрямував? — запитав вождь асінібойнів.

— Це справа Довгих Ножів. Білі люди протягли крізь південні прерії дві страхітні залізні смуги — дехто каже, що їх навіть три…

— То це залізні смуги порозганяли ваших бізонів? — вигукнув Б'ється Проти Вітру напівнедовірливо, напівглумливо.

— Ні, вождю.

— Може, ти скажеш, що ті страхітні залізні смуги проковтнули тварин?

— Ні, не проковтнули, а проте від цих залізних смуг прийшла на бізонів згуба.

— Я не розумію, що ти кажеш.

— По цих залізних смугах білі люди пускають довгі будинки, які звуть поїздами…

— Прерії неосяжні. Бізони могли втекти далі від цих страхітних, як ти кажеш, залізних смуг.

— Звичайно, могли, але це б їх не врятувало. З країни білих людей поїздами прибули в прерії тисячі жорстоких мисливців і дуже швидко винищили всіх бізонів…

— Навіщо ж було так безглуздо їх нищити?

— Цього я не знаю.

— Невже їм потрібно стільки м'яса?

— Ні. Вони покинули туші на землі, і скрізь валялося стільки м'яса, що смерділо в усіх преріях.

— Тоді я ще більше не розумію, навіщо ж білим людям було вбивати стільки тисяч корисних тварин?

— Я теж не розумію, — смутно признався Гучний Грім.

Чаклун Кінаси випростався й голосно втягнув у себе повітря, наче від придушеного гніву.

— А я розумію. Ти, Б'ється Проти Вітру, навіть сам дав слушне пояснення.

— Я?

— Ти. Ти ж сам сказав: корисних тварин!

— Ну, сказав.

— Бізони й справді корисні, але тільки для нас, індійців, бо годувалися ними всі племена в прерії. Поки було що їсти, воїни могли боротися з білими людьми. Через те білі й знищили наших бізонів. Коли бізонів не стало, індійці змушені були підкоритися білим.

— О-о, це правда, гаук, гаук!

Це розуміли всі, навіть ми, хлоп'ята. Голод був найгіршим нашим ворогом.

Б'ється Проти Вітру сумно замислився. За хвилину він докірливо сказав до наших воїнів:

— Ви, племена в преріях, здавна вславилися своєю мужністю. Ми біля вогнищ завжди оповідаємо одне одному про недавню поразку, якої сіукси, керовані вождем Сидячим Биком, завдали генералу Кастеру та його солдатам. Невже після цієї перемоги зм'якшилися серця воїнів у преріях? Чому ж ви не спрямували зброї проти цих бізонячих убивць і не знищили їх, а, навпаки, дозволили знищити ваших бізонів?

— Це діялось на півдні, а не у нас на півночі! — пояснив Гучний Грім.

— Але ж діялося в преріях, де й ви живете, й окрім вас ще стільки індійців! — заперечив Б'ється Проти Вітру.

Наші старші воїни терпеливо й поблажливо слухали ці зауваження, намагаючись не ображатись. Крокуюча Душа дотепно спрямував розмову в інший бік:

— А хіба ж у вас, у горах, краще з харчами?

— В горах не так погано. Тут у нас багато лосів, оленів-вапіті, є також ведмеді, дикі кози, гірські барани. О, так, нам тут вистачить дичини на довгі роки.

Б'ється Проти Вітру показав рукою на засніжені вершини гір, які видко було неподалік:

— У цих горах ми народилися. Тут живуще, бадьоре повітря. Ми зовсім не хочемо перекочовувати в низину. Під захистом цих гір, ми живемо, як розумні звірі, які нікого не бояться в своїх несходимих хащах.

— Наші потоки й річки прозорі, як небо! — хвалився інший асінібойн. — У них повно форелі.

— Так, — згодився наш вождь без тіні заздрості. — Ви дуже щасливі. Білі люди тримаються здалека від ваших гір…

Почувши ці слова, асінібойни перезирнулися й обличчя їм раптом похмурніли. Б'ється Проти Вітру поволі промовив:

— На жаль, наше щастя теж затьмарене.

— Чому?

— За три дні дороги звідси, он у тому напрямі, — Б'ється Проти Вітру показав рукою на південний захід, — отаборилась велика зграя Довгих Ножів. Ще два Великі Сонця тому їх було там кілька, а тепер уже кілька сотень.

— І що ж вони там роблять?

Вони захопили багато родючих долин і копають там землю; знаходять у ній золото. Це злі, підступні люди. Вони знищили всю дичину навколо, а кожного індійця, який трапиться поблизу, вбивають без жалю. Не питають —