Марія Хіміч - Байстрючка

спині. Я не відчував при цьому нічого. Хотілося лише, щоб мій нападник покинув камеру й утік геть.

До камери забігло ще кілька чоловіків в одностроях, вони закрутили мені руки за спину. Цього разу мене побили ще сильніше. Зате мені дали спокій аж до вечора.

Увечері прийшов знову бугай зі своїми друзями. Цього разу він мав не гумову палицю, а плоскогубці.

— У тебе нігті дуже відросли, дай-но підстрижу, — сказав бугай і заржав.

Його друзі схопили мене з двох боків…

65
Павло

Після дзвінка Варвари я вмився, поголився й ситно поснідав. Потім поблював. Почистив зуби. Пора йти навідати сина. У холодильнику було порожньо, лише на плиті в каструлі цвів борщ. Я його вилляв на гній біля хліву, каструлю сполоснув біля криниці й там її залишив.

«Куплю йому щось у магазині».

Після смерті дружини я справді зав’язав із випивкою. Коли вона була ще живою, постійно їй обіцяв: це востаннє я так напився, із завтрашнього дня — ні-ні. Але наставав завтрашній день і все починало крутися знову білкою в колесі. Це я був тією білкою, я! Гнався за примарним щастям, а коли його не досягав, мені ставало сумно настільки, що рука сама тягнулася за пляшкою. З часом мені вже щастя не хотілося, лише, як казала моя покійна дружина, залляти сліпи.

Коли її не стало, я знову страшенно напився — з горя, а коли прокинувся на ранок, то зрозумів, що більше ніколи не вживатиму щось, міцніше за чай і каву. І справді, дотримувався цього досить довго. А потім ця історія з Вітою й сином мене геть збила з ніг! Виявилося, що стояв я на них не зовсім міцно.

У магазині купив палку ковбаси, літр кефіру й батон. Гадаю, цього сину вистачить. Завтра принесу йому щось гаряченьке. У відділенні назвався й попросив побачення із сином.

— До Валерія нікого не впускати! — сходами з олімпу спустився сам начальник міліції.

— Я ж його батько! — здивувався відмові. — Ось, хоч передайте йому цей пакунок. Це їжа.

— Нічого не можна передавати! Приходьте завтра! Ми працюємо. Не переживайте — вашого сина вже погодували! Бувайте! — начальник повернувся до мене спиною.

Черговий за столом, схожий на бугая, криво посміхнувся. Мою спину обсипало жаром від люті, я розвернувся й пішов собі.

Деякий час не усвідомлював, куди мене несуть ноги. Отямився лише на набережній. Сів прямо на пісок і дістав із внутрішньої кишені куртки пляшку горілки. Випив. Потім занюхав ковбасою. Вода почала мерехтіти, і над річкою зійшла райдуга. Дивився на неї й почувався щасливим. Я вже не був Павлом, а тому в мене не було його проблем.

66
Варварка

Вхід до палати Настуні нам уже був закритий. Як шкода. Вона ж отямилася! Тепер вона може розповісти всю правду! І що його робити? Я готувала салат і, здається, уже вдесяте його розмішувала. Із роздумів мене вивів дзвінок.

— Ксеню! Відчини!

Звісно, сестра й не подумала відчиняти. Я відставила салат і пішла відчиняти сама. Із вітальні вийшов Максим. Він там дивився телевізор.

Поглянула у вічко дверей — це був Павло. Коли він зайшов до квартири, я пожалкувала, що його впустила. Від нього тягнуло божевільними ароматами — перегару й, здається, сечі. Павло був п’яний у драбадан.

Зі спальні вибігла Ксенька. Вона була заляпана по самі вуха фарбою, а на вустах сяяла усмішка. Мабуть, вона подумала, що це Марко. Коли побачила п’янючого Павла, на її обличчі віддзеркалилася гама почуттів. Не вірилося в те, що бачить, їй було гидко й страшно, адже саме з цим чоловіком наша мати хотіла пов’язати своє майбутнє.

По правді, я була загартована п’яними витівками ще свого батька Геника, тому бомжуватий вигляд Павла мене не приголомшив. Та й Максима — теж.

— Дівчатка, спокійно, тепер усе — під моїм контролем. Я вас захищу! — на цих словах дядько втратив координацію й упав на вішалку.

— Усе гаразд, я — у нормі, — божився Павло вже з-під вішалки.

Відпускати дядька в такому стані додому було ризиковано — його могла загребти міліція. Сидітимуть тоді вони вдвох із сином у камері! Я пішла у вітальню, вимкнула телевізор і постелила постіль для дядька. Йому потрібно виспатися.

Павло ще з півгодини погеройствував, на словах, звісно, і влігся спати. А ми пішли вечеряти.

— Він п’яний, — для чогось повторила Ксенька.

— Ну й що, — знизала плечима я.

— Подумаєш — мужик налигався. Проспиться — і все буде добре, —