Володимир Іванченко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83

Біля зірки 1864 А, за двісті світлових років од Землі, вони сподівались на таке відкриття. — Однак тепер “Лотос-6” уже її не досягне. І їм було не вельми радісно від думки, що здійснення мрії відкладається до наступного польоту: не можна ж сприймати слова Сергєєва всерйоз… І ще: чи відбудеться він, той наступний політ?..

— Ага, — наче згадав раптом щось важливе Старцев. — Я ознайомився з історією польоту наших попередників у системі 61 Лебедя. Маю на увазі зореліт “Прогрес-1”, дані якого ми щойно прослухали. Гадаю, вам теж не завадило б це зробити.

Знову залунав сухий машинний голос:

“Зореліт “Прогрес-1” Співдружності країн соціалізму стартував з довколоземної орбіти 22 лютого 20… року… Зореліт “Прогрес-1”, екіпаж 52 особи… (далі наводилися технічні й льотні характеристики корабля) в намічений термін благополучно досяг мети й розпочав дослідження 61 Лебедя та її планетної системи. Інформація передавалась на Землю.

…травня… року Центр дослідження космічного простору отримав повідомлення, що зореліт, вичерпавши намічену програму, повертається на Землю. Ще через п’ять місяців, коли “Прогрес-1” за всіма розрахунками уже мав бути за межами планетної системи 61 Лебедя, його капітан, Віктор Чернов, почав повідомляти про раптові неполадки в системі маршового двигуна. Передача урвалась тоді на півслові. Зореліт “Прогрес-1”, не повернувся на Землю. Про його долю та долю його екіпажу більше нічого не відомо”.

— Віктор Чернов… — після паузи, щось пригадуючи, протяжно проказав Гришин.

— Він був світилом у квантовій біології, одним з найталановитіших біологів свого часу, — флегматично пояснив Сергєєв. — Його, відверто кажучи, і в космос не хотіли відпускати: Але, як я вичитав у не згадаю вже чиїх мемуарах, він мав, окрім іншого, ще й неабияку настійливість, феноменальне вміння переконувати… І все ж, чи ми будемо сьогодні обідати?

Автоматика тримала конвертори в заданому режимі, “Лотос-6”, зменшуючи швидкість, і далі мчав у просторі. На оглядовому екрані планетна система Лебедя давно мала вигляд найяскравішої зірки. На неї вже неможливо було дивитися, не ввімкнувши світлофільтри.

Після обіду екіпаж зорельоту залишився в кают-компанії: треба кілька годин побути разом — погомоніти, пограти в шахи, послухати музику, одне слово, притертися після анабіозу й розважитись перед буденною роботою.

Новиков і Сергєєв узялися обстежити кародні замки, Янов із Старцевим на головному пульті перевіряли роботу ЕОМ управління й усіх її допоміжних систем. Гришин, якого інформація про “Прогрес-1” спантеличила, попросив дозволу перевірити якийсь там його здогад і помчав ліфтом у лабораторії.

— Співчуваю хлопцеві, — мовив задумливо Старцев, другою професією якого була космічна психологія.

— Ти про що? — мовби знічев’я спитав Янов, натискаючи в давно завченій послідовності клавіші на головному пульті.

— Він прагне відкриття, а йому фатально не щастить… Ти помітив, як він ухопився за припущення про зовнішній фактор?

Янов кивнув.

— Це тільки початок; він до самого повернення на базу закидатиме нас грандіозними гіпотезами при найменшій нагоді.

— Гм… — мугикнув Янов.

Йому раптом захотілося спитати: “А чи не занадто нудно — знати все ось так, наперед?” Однак він глянув на Старцева, старанно схиленого над зоряним атласом, і… не спитав.

Старцев мав рацію: перед вечерею Гришин увійшов до кают-компанії з загадковим виразом на обличчі. Видно було, що він у душі торжествує, проте до часу стримує

себе.

— Щось прояснилось із замками?

— Нічого певного, капітане, — відказав Новиков, на обличчі якого відбилася втома.

— Нічого певного, — розтягуючи слова, підтвердив Сергєєв. — Але все ж я думаю, що тут вина не “зовнішнього. фактора”, а монтажників на Землі; які складали ці замки. Кілька непомічених мікродефектів у форекторних перемичках — і ось наслідок. При монтуванні перших зорельотів таке навряд чи могло статись, а тепер, коли їх роблять десятками в рік…

— Ти все сказав? — нетерпляче спитав Гришин.

— Так.

— Тоді я теж хочу сказати. Ще слухаючи про “Прогрес-1”, я подумав, що повертатися він мав би по траєкторії, дуже близькій до нашої. Його льотні характеристики відомі. Я зробив елементарні підрахунки… і ось! — Гришин швидким рухом дістав з кишені комбінезона котушку стрічки, вкритої цифрами, математичними символами, і поклав на столик перед Старцевим і Яновим.

Капітан і штурман одночасно потяглися до стрічки, обмінявшись тільки їм двом зрозумілими поглядами. Новиков і Сергєєв теж схилились над стрічкою.

— Однак і до 61 Лебедя “Прогрес-1” летів через цю ж область… — мовби подумав уголос Старцев, — а нічого схожого з ним не сталося…

Гришин хотів щось йому заперечити, але в останню мить стримався.

— Це не спростовує гіпотезу Гришина! — жваво заперечив Старцеву Новиков. — По-твоєму, Ікс-фактор має сталу інтенсивність. Нам про нього нічого невідомо, однак після того, що повідомив Гришин, ми не тільки можемо, а просто мусимо припустити його існування.

— Я пропоную, — рішуче сказав Гришин, — змінити курс “Лотоса”. Так, змінити! Замість того щоб летіли до Рени, ми повинні вернутися й спробувати з’ясувати природу цього явища. Що нам робити біля планетки, давно вивченої й настільки нецікавої, що ні в кого не виникло бажання злітати до неї вдруге?

— Правильно! — підтримав його Новиков. — Толя має рацію.

Янов і Сергєєв дивились на них зацікавлено, а штурман ледь помітно усміхнувся і, як завжди коректно, сказав:

— Що ж, коли припустити існування Ікс-фактора, то правда на боці Гришина і ми мали б зробити так, як він пропонує. Проте ви чудово знаєте, що в нашому становищі Центр дозволу на це нам не дасть: надто ймовірно, що маса зорельоту перетвориться в енергію одразу ж, як тільки відмовлять конвертори й анігіляція стане некерованою. Адже в Центрі зрозуміють, що ми змушені форсувати пошкоджений маршовий двигун — інакше наш зворотний політ затягнеться дуже надовго і втратить сенс.

— Центром ти просто прикриваєш страх ризику! — зопалу мовив Гришин. — Ми ж можемо якийсь час нічого в Центр не повідомляти! Так! Заради відкриття, такого відкриття варто поступитися деякими з прийнятих умовностей, навіть законів, якщо ваша ласка. Згадайте хоча б зореліт “Старк”…

— Ні, — Янов вимовив це тихо, але так твердо, що Гришин збагнув: умовляти марно.

— Ні, — повторив Янов, — не треба гарячкувати.

— Я й справді погарячкував, — насилу проказав після деякої паузи Гришин.

Старцев заховав у кишеню стрічку з розрахунками.

— Навіщо? — здивовано спитав Новиков.

— Перевірю на дозвіллі. Може, Анатолій узяв неправильні вихідні дані. Хіба це виключено? — відповів Старцев.

Янов полишив кают-компанію, аби передати в Центр гіпотезу Гришина. Як він того й сподівався, на Землі її сприйняли з великим зацікавленням.

Вимкнувши передавач, капітан зостався сидіти в кріслі: йому не йшли з гадки слова, кинуті зопалу Гришиним: “Ми ж можемо нічого в Центр не повідомляти!” Не повідомляти нічого в Центр. Можемо нічого не повідомляти…