Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

будь-якої, найчастіше виконавчої, комісії або уповноважена особа, наділена спеціальними повноваженнями.

Комісари були в різний час у різних країнах. Так, до прикладу, в Україні у XVII столітті польські комісари, повноважні представники короля Речі Посполитої, вели переговори з козацькою старшиною. У Франції комісари Ш. Кулон, Ж. Лаґранж і П.-С. Лаплас вимірювали в 1795 році довжину Паризького меридіана для визначення величини метра. У Росії ця посада з’явилася за Пєтра I в ході реформи місцевого управління. Комісари були при Сенаті Російської імперії, комісарам доручалося управління військовими поселеннями, різними управами, казенними заводами тощо.

Комісар як призначений в армійський підрозділ, частину, з’єднання спеціальний представник політичного керівництва держави (або правлячої партії), що здійснює політичний нагляд за військовим командуванням й особовим складом та веде політико-просвітницьку і виховну роботу, також уперше з’явився не в Росії.

Вважається, що вперше комісари з’явилися в XVI столітті в арміях італійських республік. Ці армії формували з найманців, і комісари в них контролювали лояльність військ та їхніх командирів. Надалі інститут комісарів вводили, як правило, під час революцій (переворотів) або громадянських воєн, наприклад, у французькій армії після Великої Французької революції. В американській армії під час війни за незалежність США комісари здійснювали контроль за лояльністю командирів військових підрозділів, які воювали на боці американських колоністів, а також за політичним і моральним станом особового складу.

У Росії військові комісари почали з’являтися після Лютневої революції 1917 року як представники Тимчасового уряду при воєначальниках у зв’язку з нелояльністю деяких офіцерів до нової влади, а остаточно інститут комісарів був закріплений законодавчо під час створення Червоної армії. Одним із перших досвідів використання військових фахівців був під час призначення підполковника царської армії В. Муравйова в 1917 році начальником оборони Пєтроґрада. Як згадував Л. Троцкій: “При Муравйові було чотири матроси і один солдат з інструкцією — пильно дивитися і не знімати руки з револьвера. Таким був зародок комісарської системи”.

Всеросійське бюро військових комісарів на чолі з К. Юрєнєвим було засновано 8 квітня 1918 року. Наказом Реввійськради Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА) від 5 грудня 1918 встановлювалося, що керівництво всією політичною роботою фронту і тилу, так само як і розподіл усіх партійних сил, мобілізованих для роботи в Червоній армії, належить Всеросійському бюро військових комісарів, що діє в найтіснішому контакті та за директивами ЦК РКП(б).

18 квітня 1919 року за наказом Л. Троцкого був заснований Політвідділ Реввійськради, до якого перейшли всі функції розформованого Всеросійського бюро військових комісарів. 15 травня Політвідділ був перетворений у Політуправління Реввійськради, що діяло на правах військового відділу ЦК РКП(б). Очільником нового органу 31 травня 1919 року було призначено члена ЦК РКП(б) І. Смілґу.

У 1919 році Н. Бухарін і Є. Прєображенскій в “Азбуці комунізму” теоретично обґрунтували потребу і повноваження політичних комісарів: “Комуністичний осередок — частина правлячої партії, комісар — уповноважений усієї партії. Звідси його роль і в частині, і в комуністичному осередку частини. Звідси і його право нагляду за командиром. Він наглядав за командним складом, як політичний керівник стежить за технічним виконавцем”.

Комісари здійснювали нагляд за діяльністю командування військових частин і керували пропагандистською роботою. Крім базових, політичних функцій, комісари брали участь в адміністративному і господарському управлінні.

До початку 1920 року в Червоній армії було понад три тисячі комісарів. За висловом Л. Троцкого: “В особі наших комісарів ... ми отримали новий комуністичний орден самураїв, який — без кастових привілеїв — уміє вмирати і вчить інших умирати за справу робітничого класу”.

Комісари в Червоній армії мали величезні права і привілеї: комісар підрозділу міг і був зобов’язаний брати участь у розробці, обговоренні та ухваленні планів бойових дій, а його права щодо особового складу підрозділу не поступалися правам командира. Підозрюючи в нелояльності безпартійного командира підрозділу, комісар мав право взяти на себе командування, відсторонити командира з посади, а, якщо треба, навіть заарештувати його. З одного боку, такі великі повноваження були вкрай потрібними, оскільки значну частину командних посад у Червоній армії обіймали колишні офіцери російської царської армії, які вступили на службу до лав РСЧА (так звані “військові специ”). Керівництву держави були потрібні гарантії того, що ці командири не зможуть повернути зброю проти радянської влади. З другого боку, здебільшого це фактичне двовладдя призводило до негативних наслідків, оскільки комісари, зазвичай не маючи спеціальної військової освіти, просто заважали командирам нормально керувати підрозділами.

У РСЧА, а пізніше і в ЗС СРСР, комісар в усіх формуваннях, починаючи з роти (батареї, сотні, ескадрильї, прикордонної застави), мав військове звання “політичний керівник” (“політрук”) або заступник командира з політико-просвітницької і виховної роботи (“замполіт”), а в арміях і вище — “Член Військової Ради”.

На сьогодні у збройних силах Російської Федерації така посада називається “заступник командира (полку, дивізії, частини тощо) з роботи з особовим складом”.

Революційна мода

У багатьох людей чорна шкіряна куртка асоціюється, перш за все, з червоними комісарами. Шкірянка стала символом революційної моди Радянської Росії 1917 року.

Однак, як і багато іншого, російська революційна мода — це також суцільний плагіат. Шкіряні “тужурки” російські швондери запозичили у своїх німецьких колег, так само, як “буржуйські” парфуми “Улюблений букет імператриці”, створені французьким парфумером, перетворилися на “Красную Москву”.

Загалом, поява шкіряної куртки була пов’язана з розвитком авіації і автомобілебудування. Перші пілоти і водії — хвацькі хлопці-красені — першими почали одягатися в чорну шкіру. І лише згодом шкіряна куртка стала “комісарським одягом”. Так, наприклад, у 1931 році німецька комуністка Марґарет Бубер-Нойман писала, що “шкіряна чорна куртка відповідає партійній моді”.