Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

Цікаво, що група сучасних німецьких психологів, досліджуючи міфологію шкіряної чорної куртки, дійшла висновку, що вона є не просто предметом вбрання, а й носієм певної суспільної ідеології. Причому, як стверджують дослідники, чорна шкіра відповідає ідеології зла і руйнування. Її завжди любили анархісти, молодіжні бунтарі, байкери, рок-музиканти. У цей ряд чудово вписуються і радянські комісари.

Уже після громадянської війни шкіряна куртка з одягу комісарів перетворилася на одяг чекістів. Наприклад, така деталь у популярній пісні про Мурку, як “шкіряна тужурка”, видає її належність до правоохоронних органів.

До речі, не тільки шкіряні, а й куртки загалом як фасон одягу прийшли в Росію із Заходу. Куртки здавна носили у Європі. Так, наприклад, у добу Середньовіччя в шкіряні куртки одягалися англійські та французькі лучники. До Росії куртка потрапила разом з іншим європейським одягом і стала дуже популярною. У XIX столітті куртки одягали переважно на полювання, прогулянку або спортивні заходи. Основним її призначенням був захист від холоду і забезпечення свободи рухів. Завдяки своїй практичності й функціональності куртка зайняла своє законне місце в гардеробі усіх верств російського населення.

Саме слово “куртка” в російській мові запозичене з польського kurtka, де воно відоме з XVII століття і утворилося від латинського curtus, що означає “короткий”.

Улюблений одяг “швондерів” — шкіряні тужурки (кадр із кінофільму “Собаче серце”)

Із Заходу запозичена і тужурка — домашня або формена куртка, зазвичай двобортна, із застібками, коміром і довгими рукавами. Сам термін походить від французького слова toujour, що означає “всі дні”, “завжди”, а додавання звичайного в таких словах суфікса -к- (порівняйте, кеп-ка, жилет-ка, шап-ка) створило в російській мові нову назву “тужурка”, тобто повсякденний одяг.

Уперше такий двобортний формений одяг, що офіційно називався “вкорочене пальто”, був уведений в російському імператорському флоті замість сюртука в 1884 році офіцерському складу для зручнішого виконання службових обов’язків на кораблі. В побуті подібну куртку почали називати тужурка, а до початку XX століття термін стали використовувати і для визначення цивільної чоловічої куртки.

А тепер розповімо історію появи згаданих вище радянських парфумів “Червона Москва”. До більшовиків вони не мають жодного стосунку. Їх придумав французький парфумер Анрі Брокар.

У 1864 році Брокар заснував у Москві підприємство з виробництва парфумованого мила. Володіючи вишуканим смаком і відмінними знаннями в парфумерії, заповзятливий француз запропонував російським дамам цілу гаму своїх виробів. Продукція швидко почала користуватися великим попитом, і незабаром фабрику почали шанобливо називати “імперією Брокара”.

1873 року Генріх Брокар (так тепер стали звати француза) підніс букет з воскових квітів великій княгині Марії Алєксандрівні, дочці Алєксандра II, яка відвідала Москву. В ньому всі квіти мали свій природний запах, тобто троянда пахла трояндою, нарциси — нарцисами, фіалки — фіалками, а конвалії — конваліями. Княгиня була в неабиякому захваті, і Брокар а удостоїли званням Постачальника Великої княгині Марії Алєксандрівни. У 1882 році Г. Брокар вирішив відтворити аромат букета, подарованого княгині, і створив духи “Букет імператрікс”. Це було одним із найкращих винаходів Генріха Брокара.

Парфуми “Улюблений букет Імператриці” та “Красная Москва”

А в 1913 році, вже після смерті великого парфумера, з нагоди 300-річчя Дому Романових, фірма “Брокар і Ко” піднесла в подарунок княгині Марії Фьодорівні, матері імператора Ніколая II, парфуми з ароматом квітів. Аромат так сподобався княгині, що був названий “Улюблений букет Імператриці”, а “Брокар і Ко” зробили Постачальником Двору Його Імператорської Величності.

1917 року фабрику націоналізували, і легендарна “імперія Брокара” перетворилася в “Замоскворецький парфумерно-миловарний комбінат № 5”. Слава Богу, у людей у шкірянках і з наганами вистачило розуму не поставити до стінки головного парфумера фабрики Августа Мішеля, який працював ще із Брокаром. Старого француза коробило від нової назви відомої фабрики, яка мала світову славу, і він запропонував назвати підприємство “Нова зоря”. Більшовики подумали і погодилися — звучало цілком слушно і якраз у дусі часу. А в 1922 році А. Мішель вирішив відтворити легендарні парфуми Г. Брокара. Однак, розуміючи, що стару назву нові “командири виробництва” навряд чи збережуть, запропонував назвати їх “Красная Москва”. І люди у шкірянках знову погодилися.

Так “буржуйський” “Улюблений букет Імператриці” перетворився на пролетарську “Красную Москву” на радість мільйонам радянських жінок.

На відміну від пересічних комісарів, улюбленим одягом революційних вождів Росії (Кєрєнского, Лєніна, Сталіна) був