Дмитро Анатолійович Жуков - Небо над Іраном ясне

трон". Щоб були вони за це прокляті Богом! Пізніше, коли ця фраза була визнана помилковою, її викреслили з тексту. Це ті самі союзники, що підписали Декларацію прав людини, ті самі, що призначили таку людину правити нами, ті самі, що викликали такі репресії. Ви говорите, що людство вільне! А що ви скажете про іранський народ? Так, імперіалісти призначили людину правити Іраном, як до нього призначили його батька. Той теж позбавив людей всякої волі. Але обстановка була інша - або люди були нездатні протистояти режиму так, як протистоять зараз, або їх свідомість ще не прокинулась.

        Богословський центр в Кумі відродив Іран. Він послужив таку службу ісламу, яка залишиться у віках. Цю службу не можна недооцінювати - ми повинні молитися за Кумський богословський центр і в майбутньому ще більше. Назва цього центру залишиться вписаною в історію на всі часи. У порівнянні з Кумом, ми тут в Неджефі мертві і поховані, це Кум повернув до життя іслам. Це центр в Кумі і проповіді релігійних авторитетів і улемів пробудили університети. Нас, релігійних вчених, звинувачували в тому, що ми поширюємо опіум для народу, що ми є агентами англійців та інших імперіалістів. Ні, все це було пропагандою Англії, Німеччини, Радянського Союзу та інших, спрямованою на те, щоб дискредитувати нас, виставити в очах народу улемів і їх заклади розповсюджувачами опіуму. Така пропаганда велася, тому що було відомо, які активні релігійні вчені і наскільки динамічною і войовничою релігією є іслам. Виношувався план вселити людям враження, що у релігійних вчених погана репутація і що таке явище, як релігія, має бути відокремлене від політики. Ця кампанія ведеться вже багато років, і навіть самі ахунди тепер переконані в цьому і запитують: "Яке нам діло до політики?" Але ставити так питання означає, по суті, відмовлятися від ісламу, заривати його в келіях медресе і в наших релігійних творах.

        Імперські держави з радістю відокремили релігію від політики і політику від релігії. З самого початку наші політикани просували цю ідею, поки вона не досягла такої стадії, що навіть ми, духовенство, повірили, що нам немає діла до політики, що нею повинні займатися політикани, а ми повинні обмежуватися тільки релігією і підставляти іншу щоку, якщо нам дають ляпас. Цю думку про іншу щоку невірно приписують Ісусу, що теж результат старань імперських хижаків. Ісус був пророком, а пророк не може вести себе так нелогічно.

        Згадайте історію пророків. Ми знаємо, що Ісус не дуже довго залишався серед людей перед вознесінням на небеса. Ви всі добре знаєте історію пророків. Відомо, що шляхетний пророк Авраам, один з ранніх справжніх пророків Бога, взяв сокиру і знищив усіх ідолів. Він не побоявся бути кинутим у вогонь, не міг він слідувати логіці, яка вимагала підставляти іншу щоку для ляпаса. Така логіка придатна для ледачих, для тих, хто не знає Бога і не вивчав Коран. А погляньте на Мойсея, простого пастуха, у якого не було ніякої зброї, крім палиці в руці. Він бився на самоті проти самого фараона, який претендував на божественність. У нашого шаха теж великі претензії, але він розуміє, що тепер не той час, оскільки народ йому не вірить. І тим не менше, він не знає спокою через нашу пильність, хоча й вигукує: "Я - найвищий ваш владика!" Завжди були такі, що тішили себе безглуздими претензіями, і ніколи не переведуться. І є Благородний Посланник (мир і благословення Боже з ним). Як ви добре знаєте, він приступив до виконання своєї місії в самоті, готувався до майбутньої боротьби тринадцять років і потім десять років боровся. Він не питав: "Яке мені діло до політики?", а створив цілу ісламську державу. Те ж саме було з Командувачем Вірними. Він правив, займався політикою і воював. Він ніколи не говорив: "Буду я сидіти вдома, молитися всі дні і не займатися політикою".

        Але тепер ми зустрічаємо якогось аліма (хай вибачить його Бог), який говорить: "Якщо Імам Пір вважатиме за потрібне, він прийде. Я не можу піклуватися про іслам більше, ніж він, а він чудово розбирається в нинішній обстановці. Отже, це він повинен першим почати поправляти наші справи, а не я!" Однак це та ж логіка тих, хто ухиляється від відповідальності, а не логіка, яка схвалюється ісламом. Іслам не визнає такої системи доказів. Той, хто міркує таким чином, ретельно копається в релігійних традиціях і каже нам, наприклад, про збереження миру з очільниками або про молитви за них. Але це суперечить тому, чого вчить Коран. Мабуть, такі улеми не читали цієї священної книги. Якщо навіть вони зможуть знайти сотню схожих традицій, це не підтвердить їх точки зору, оскільки подібні традиції не узгоджуються з Кораном і звичаями пророків. Є традиція, в якій мовиться: "Той, хто побажає довгого життя очільнику, воскресне разом з ним". Чи може мусульманин побажати довгого життя шаху, якщо той творить багато несправедливостей? Чи може хто-небудь підтримувати відносини з ким-то, хто винищує народ, винищує улемів?

        Ви знаєте, скільки наших видатних улемів, наших безцінних вчителів зараз нудиться в тюрмах або на засланнях? Це ті самі улеми і релігійні вчені, які до недавнього часу жили на засланні і, будучи відпущеними і повернувшись додому, стискували кулаки і починали виступати проти уряду і шаха. Їх знову заарештували і вислали. Шляхетний молодий пан, який виголосив промову на вчорашніх зборах в пам'ять загиблих, до цього сидів у в'язниці, і цілком можливо, що його вже заарештували або заарештують завтра. Ось які реальні мусульмани. Він справжній мусульманин - вийшовши з в'язниці, він стискає кулаки і відновлює боротьбу. Пророк започаткував таку традицію - навіть якщо мусульманин постійно повторює: "Ля іляха илля-ллах" (немає ніякого божества, крім Аллаха), але не проявляє інтересу до справ своїх одновірців, він не мусульманин. Мусульманин - це людина, яка переживає за іслам і своїх одновірців, таких, зокрема, яких убивав шах. Вбивають наших молодих людей, а нам все одно? Вбивають наших улемів, а нас це не хвилює? Чи повинні ми погоджуватися з усім цим або робити вигляд, що погоджуємося? Якщо це так, то ми, мабуть, виродилися!

        В Ірані наших молодих людей ув'язнюють і відправляють на заслання. Але коли ці мужні юнаки повертаються з в'язниці або вигнання, вони відновлюють боротьбу, повертаючись до тем своїх колишніх проповідей. І їх знову висилають. Якби їх по десять разів садили в тюрми або висилали, вони залишалися такими ж, якими були раніше. Це відбувається тому, що