Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

й тірренами, римлянами-тарсенами, самі себе вони іменували расенами й русами. Крім шедеврів мистецтва (живопису, скульптури), чудових зразків гончарного ремесла, житлового і палацового будівництва, вони залишили численні написи і розгорнуті тексти. Фахівцям було ясно, що етруський алфавіт (дуже схожий на фінікійський) ліг в основу латинського письма. Те ж стосується і римських» цифр. А от прочитати і зрозуміти етруські тексти ніяк не щастило протягом багатьох десятиліть: «Загадкові етруски!'', «Ні на що не схожа мова!» — такими вигуками рясніють трактати західних учених. На Заході виникла ціла наука — етрусколотія, яка виявилася, проте, повернутою… не в той бік (далі ми пояснимо, що мається на увазі).»

І раптом… Ці написи і тексти, над якими десятиліттями марно «чаклували» фахівці Західної Європи, виявилися такими, що легко читаються і розуміються знавцями старослов'янської (особливо давньоукраїнської) мови — мови Київської Русі. Поважні лінгвісти зіставляли етруські слова з французькими, німецькими, але не могли додуматися до смислових аналогій цих слів з… українськими. Наприклад, читали по-етруськи: «сну», «ути», «ру», «сопіл», живас», патакс», «багети», «нуна» тощо. І сушили голову, що за мова? Чи не марсіанська, бува? А це ж майже наші сучасні слова — сон, «їсти», «рука», «сопілка», «життя», «птах, «неня»… І згадали, що знаменитий Страбон писав, що етруски принесли зі Сходу мелодійну мову і «любов до музики, танців і веселощів», тобто наші звичаї, у тому числі збережену і досі пристрасть до бучних свят. А етруські мечі, щити, шоломи й лати — це із Трої.

Словесні етрусько-українські аналогії можна продовжувати майже до безконечності: «кувана» — кута мідь, капек» — капище, «поя» — поїлка, «торна» — торована дорога, «пилу» — поле, «ени» — вони…

Ось як виглядають (у нашій транскрипції) заключні рядки головного етруського напису на золотій пластинці з Пирги: «Авил ени ака пулу мква». Переклад: «Роки — вони як поле макове».

І все це не могли прочитати західні аси лінгвістики… А можливо, не хотіли?

Я схильний вважати, що не хотіли. Прорив в етрускології відбувся зовсім недавно, оскільки не хотілося «освіченій» Західній Європі підняти завісу над «Світом Припонтиди». Адже стає зрозумілим: ніби гілки могутнього дерева, стародавні й сучасні мови Європи сходяться до спільних коренів, до єдиного витоку: нашої Аратти, лінгвістичного «казана» яфетичного світу. Це особливо ясно стало після третьої сенсації.

Третя сенсація: у 1995 році вже згадуваний лінгвіст-шумеролог А. Кифішин відкрив протошумерські письмена на півдні України (в районі Мелітополя), датовані трьома тисячоліттями раніше, ніж глиняні таблички Дворіччя, які досі вважалися першими пам'ятками писемності. Газети з цього приводу писали: «Це перевертає уявлення про стародавню культуру. Досі вважалося, що історія почалася у «благодатному півмісяці» (в районах нинішніх Сирії та Лівану). Тепер з'ясовується, що шумерські перекази сформувалися не в колі землеробських районів Межиріччя, а пов'язані з…Кам'яною Могилою, що біля Мелітополя». Далі йдеться про те, що в археології здійснив колосальний прорив не історик, а лінгвіст. «… І жителям Росії, і жителям України, — продовжує газета, — буде приємно усвідомити, що на їхній землі відкриваються вогнища світової цивілізації. Фраза із старого анекдоту «Росія — батьківщина слонів» стає ледь не пророчою» [Независимая газета. — 1996. — 14 мая].

Причому тут Росія — важко сказати, адже відкриття пов'язане з півднем України. Від Мелітополя до Росії далі, ніж до Туреччини. Але факт справді сенсаційний, і передусім в галузі історичної лінгвістики. Він свідчить: існувало протослов'янське, або, якщо хочете, протоукраїнське, коріння писемності, яке стосується усього післяпотопного світу.

СЛОВ'ЯНСЬКА МОВА ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ

Славянский язык — это индоевропейский язык, в целом сохранивший архаичный тип.

Л. Менье

У біблійного Фарсіса (Тарсена) та його синів була одна корінна мова, принесена з Півночі в Аратту арійськими народами Ювала і Тубала. Мається на увазі санскрит, який існував не тільки як ведична мова, але і як пракрити (так звана мова практики).

Ведичний санскрит вважався священною мовою брахманів (волхвів). Він, як і відповідне письмо, не зазнав істотних змін. Це була мова посвячених, своєрідний тайнопис, її і понесли сини Тарсена по всьому Західному світу як важливий атрибут великого духовного учення Сонячного Мітри. Вона стала сакральною, лягла в основу Старого Завіту, Пракрити контактувала з місцевими говірками, зазнавала впливу різних соціальних прошарків, регіонів їх проживання, а відтак постійно трансформувалася, як і засоби її фіксації. Крім алфавітного письма, в Аратті використовувався клинопис (складове письмо), принесене прашумерами, різноманітні види демотичного (народного) письма, зокрема вузликове. Застосовувалося також і рунічне письмо. Знаменита глаголиця, до якої ми ще повернемося, являла собою суміш санскритської абетки та північно-європейських рун [Слід зазначити, що в літературі розрізняють європейське (західне) та азіатське (східне) рунічне письмо].

Йшли століття й тисячоліття. Окрім національної диференціації, мала місце і складніша для розуміння функціональна лінгвістична диференціація. Санскрит (усний і писемний) у своєму первісному нордичному вигляді є універсальною мовою. Він виступає і носієм трансцендентних учень (високої духовності), і базою прагматичних (позитивних) знань, і комунікативною системою суспільства. Фахівцями доведено: санскрит багатший і глибший, приміром, за англійську мову.

Знання, представлені санскритом, неможливо з достатньою адекватністю відтворити англійською мовою. А навпаки, виявляється, можна [див.: Чаша Востока. — С. 81].

В Аратті відбувся «розподіл» різних сторін великої універсальної мови, яка відзначалася синкретизмом, що характерно для четвертого історичного кола розвитку людства [Зустрічаються і радикальніш! судження про лінгвістичну першість Аратти: «Розвиток археології показує, що українська мова передує грецькій, шумерській, єгипетській, іранській» (Червоний В. Г. Українське словотворення від Трипілля до Іудеї. — Рівне, 1995. — С. 4)].

Як правило, підкреслюють, що санскрит склав основу усім індоєвропейським мовам. Але не завжди помічають, що ця основа по-різному впливала на них. Так, мови старогрецька й латинська (від пелазгів, етрусків) увібрали в себе прагматичну сторону санскриту, тобто його здатність виступати базою наукових знань, знаряддям освіти. Ця інтелектуальна функція санскриту якраз і надала величі античним мовам. Ученим ще належить ґрунтовно дослідити коріння грецької та латинської мов, які через пелазгів та етрусків сягають нашої Аратти.

Далі. Санскрит є мовою молитов, священнодійства, пророцтв. Ця його властивість (через антів, кельтів, венедів, склавинів) перейшла до староруської мови і відповідно в її абетку. Саме тому мова русів (слов'ян) неспівмірна з античними мовами за набором позитивних (прагматичних) понять. З огляду на це наша мова бідніша за грецьку й латинську. Зверніть увагу на засилля в ній іншомовних інженерних, технічних та наукових термінів.

Водночас праслов'янська мова самодостатня і незрівнянна щодо фіксації духовних параметрів людського буття. В цьому плані нам (українцям, росіянам) не бракує термінів і понять. Навпаки, їх у нас позичають.