Анрі Шарр'єр - Метелик

Я викурюю кілька сигарет, індіанці теж пробують курити сигарети, але одразу ж викидають їх і знову беруться до своїх сигар, стромляючи їх запаленим кінцем собі в рот. Я беру Лалі за руку і, поклонившись усім, виходжу з хижі вождя. Лалі ступає слідом за мною, а Зораїма — за нею. Ми печемо на жару великі рибини, це неабияка лагоминка. Я поклав у жар лангуста вагою зо два кілограми. І тепер задоволено ласуємо цим ніжним м’ясом.

Нарешті я отримав дзеркало, цигарковий папір, копірку й тюбик клею, якого не замовляв, але який може стати мені в пригоді, багато м’яких олівців, чорнильницю та пензлик. Чіпляю дзеркало на нитку на висоті своїх грудей, коли я сиджу. В дзеркалі виразно, з усіма деталями видно зображену в мене на грудях голову тигра. Лалі й Зораїма з цікавістю дивляться на мене. Я веду вмоченим у чорнило пензликом по лініях малюнка, а що чорнило розпливається по дзеркалу, то я вдаюсь до клею: змішую клей з чорнилом. Тепер усе йде гаразд. За годину мені вдається точно зафіксувати на дзеркалі зображення голови тигра.

Лалі пішла по вождя, Зораїма бере мої руки й кладе їх собі на перса, в неї такий нещасливий і закоханий вигляд, очі сповнені хіті й кохання, що я, сам не усвідомлюючи, що роблю, заволодіваю нею просто на долівці посеред хижки. Вона ледь застогнала, але її руки й ноги, напружившись від утіхи, обвивають мене й більше не хочуть відпустити. Поступово я випручуюсь і йду до моря купатися, бо весь у землі, Зораїма ступає слідом за мною, й ми разом купаємося. Я мию їй спину, вона миє мені ноги й руки, і ми разом повертаємося до хижі. Лалі сидить на тому місці, де ми із Зораїмою перед цим лежали, тож коли ми заходило, вона про все здогадується. Вона підводиться, обвиває руками мені шию й ніжно цілує мене, а тоді бере за руку сестру й виводить через мої двері, сама повертається назад і виходить через свої. Чую, що хтось гамселить знадвору в стіну, виходжу й бачу Лалі, Зораїму та ще двох жінок, які намагаються якоюсь залізякою пробити стіну. Я починаю розуміти, що вони прийшли пробити в стіні четверті двері. Щоб стіна піддавалась, не розвалившись в інших місцях, жінки за допомогою лійки змочують її. Невдовзі двері пробито. Зораїма викидає уламки стіни надвір. Відтепер тільки Зораїма виходитиме й заходитиме в цей отвір, вона більше ніколи не проходитиме через мої двері.

Прийшов вождь у супроводі трьох індіанців та свого брата, чия рана на коліні вже зарубцювалася. Він дивиться на малюнок на дзеркалі й на своє зображення в ньому. Його зачаровує те, що на дзеркалі так добре намальовано пащу тигра і що в цьому самому дзеркалі він побачив своє обличчя. Вождь не розуміє, що я збираюсь робити. Коли дзеркало висохло, я кладу його на стіл, накриваю цигарковим папером і починаю копіювати. Роблю це швидко й легко. М’який олівець несхибно ходить по лініях малюнка. Менш ніж за півгодини на очах у присутніх, сповнених цікавості, я знімаю з дзеркала точну копію оригіналу. Кожен з них один за одним беруть у руки аркуш паперу й роздивляються його, порівнюючи тигра на моїх грудях з його зображенням на папері. Я прошу Лалі лягти на стіл, легенько змочую її вогкою ганчіркою, кладу їй на живіт копірку, а на неї аркуш паперу із зображенням пащі тигра. Воджу по лініях малюнка олівцем, і всі в захопленні охкають, коли бачать, що на животі Лалі з’являються перші риси пащі тигра. Тільки тепер вождь зрозумів, що то задля нього я завдаю собі стільки клопоту.

Люди, яким не властиве лицемірство цивілізованого виховання, на все реагують природно. Вони одразу ж виявляють задоволення чи невдоволення, радість чи смуток, цікавість чи байдужість. Вищість чистих, як ці гуахіри, індіанців просто приголомшлива. Вони перевершують нас у всьому, бо коли вони приймають когось у своє середовище, то все, що в них є, належить і йому; з іншого боку, коли ця особа виявляє до них бодай якусь увагу, вони глибоко зворушуються. Я вирішую нанести лише перші контури малюнка на груди вождя. Потім трьома голками почну виколювати іх на його тілі. Завтра візьмусь до роботи.

Зато лежить на столі. Перенісши малюнок з цигаркового паперу на білий аркуш міцнішого паперу, перемальовую його твердим олівцем на його шкіру, змащену вапняним молоком і вже висушену. Вождь витягся на столі, не мигаючи й не ворушачи головою, бо дуже боїться, аби не зіпсувати малюнок, котрий я показав йому у дзеркалі. Далі я надрізаю бритвою всі лінії малюнка. Кров нестримно цебенить, і я щоразу витираю її. Коли на місці малюнка з’являються тонкі червоні лінії, я змащую груди вождя синьою тушшю. Туш, яку відкидає кров, не зовсім добре засвоюється в тих місцях, де я надто глибоко продряпав шкіру бритвою, але майже весь малюнок проступає цілком виразно. За тиждень Зато має на своїх грудях тигрову пащу з рожевим язиком, білими зубами, ніздрями й чорними вусами та очима. Я задоволений своїм витвором: він кращий за той, що в мене на грудях, його тони куди яскравіші. Коли кірка злущується, я виколюю деякі місця голками. Зато такий задоволений, що замовляє Соррільйо шість дзеркал — по одному для кожної хижки й два для своєї.

Минають дні, тижні, місяці. Настав квітень. Я тут уже чотири місяці. Здоров’я в мене чудове. Я дужий, ноги мої звикли ходити босоніж і можуть невтомно долати великі відстані, це дозволяє мені йти полювати на ящерів. Я забув сказати, що після свого першого гостювання в знахаря я попросив Соррільйо привезти мені йод, перекис водню, вату, бинти, хінінові пігулки й пілюлі Сторвасоля. Я бачив у лікарні в одного каторжника таку саму виразку, яку має на своїй нозі знахар. Там фельдшер Шаталь розтовкував пілюлю Сторвасоля й прикладав порошок до ранки. Отримавши все це, а також мазь, яку з власної волі привіз Соррільйо, я передав знахареві дерев’яний ножик, і той одразу ж передав мені свій ніж. Довелося довго й нелегко переконувати знахаря, аби він дозволив мені полікувати його. Через кілька моїх візитів виразка зменшилася вдвічі, потім знахар став сам лікувати себе моїми ліками, і одного чудового дня надіслав мені дерев’яного ножа, аби я прийшов пересвідчитися, що він остаточно одужав. Так ніхто ніколи й не дізнався, що то я його вилікував.

Мої жінки не відпускають мене від себе