Ілона Волинська - Ірка Хортиця приймає виклик

вигукнула Ірка. — Спробував би мене цей гад своїм батогом дістати, якби я нормально думала. Пірнула б, за горло хап — мало б не здалося! А я, наче дворовий пес, у батіг зубами вчепилася. Стидовище! Мене навіть бабця ніколи в житті не била! А тут якийсь… — Вона тихо додала одне коротке слово. Друзі вдали, що не розчули. Зрештою, Ірку теж можна зрозуміти. — Тепер уся спина болить. — Дівчинка знизала плечима.

— Давай біль зніму, — співчутливо запропонувала Тетянка.

— Краще скажи, що мені на Хортиці робити!

— Написано ж! Треба звернутися до якогось давньослов’янського бога, він розбереться!

— Звідки в наш час на Хортиці візьмуться давньослов’янські боги?

— Не знаю, — Тетянку все це вже дійняло. — Що ви від мене хочете?! Я й про острів випадково довідалася! Мені моя цифрова копія допомогла!

— Що? — Богдан кинувся до дівчинки, по дорозі ледве не перекинувши на себе драбину. — Тебе знову в комп’ютер втягло?!

— Так! Утягло! — закричала Тетянка, здригаючись від недавно пережитого страху. — «Відьма Тетянка» втягла, щоб я її до кінця інсталювала! Ми з нею познайомилися! Класна програма, вся в мене! І інтерфейс у неї дружелюбний, не те, що ваші нахабні пики! Я вам за одну ніч місце знайшла, а вам іще й мало! — Підхопивши відро зі зміїними останками, ображена відьмочка вискочила з будинку й побігла до сміттєвого бака.

— Якщо вся в неї, то не така вже вона й класна! — заспокоюючись, пробурчав услід Богдан.

— Замовкни! — урвала його Ірка. — Вона абсолютно права! Просто цей гад із рубіном налякав мене так, що в мене аж серце зайшлося! Весь час здається, наче просто зараз знову на монстра обернуся й так назавжди й залишусь! А що робити, не знаю!

— І запитати ні в кого, — буркнула у відповідь Тетянка, заходячи до хати. Вона поставила порожнє відро в куток й із похмурим виглядом плюхнулась у крісло. — А наш вовкулака інформацію таки замахорив!

— А давайте спробуємо в нього ще раз повипитувати! — запропонував Богдан. — Про мужика з рубіном розкажемо, потім про те, що місце їхньої «активації» з’ясували, пригрозимо, що й до чого іншого докопаємось… Раптом він не витримає й розколеться? А ні — усе одно гірше не буде!

Тетянка із сумнівом знизала плечем:

— Щоб наш майор і розколовся?.. До нас він більше не приїде, до нього на роботу теж не можна, скаже, що зайнятий, і вижене, — Тетянка рішуче ляснула долонею по ручці крісла. — Удома його накриємо, прямо сьогодні ввечері!

— А де адресу візьмемо?

Тетянка посміхнулася:

— Невже ти думаєш, що я не знаю, де живе вовчара поганий, котрий здер із нас триста п’ятдесят тисяч баксів?

Розділ 6

Соколине полювання на мента

— Богдане, закрий рота! — роздратовано зажадала Тетянка. — Не розумію, що ти там таке незвичайне побачив!

— Не скажи, вражає,— не погодилася з нею Ірка. — Але рота, Богдане, ти все-таки закрий, а то на ідіота схожий.

— Що? — явно не чуючи дівчаток, буркнув Богдан, не відриваючи погляду від протилежного боку вулиці.

Там, у яскравому світлі юпітерів, задкував телеоператор, тягнучи за собою камеру. А на нього, ніжка перед ніжкою, ходою від стегна, ішла надзвичайно «фігуриста» білявка. Її волосся виблискувало яскравим золотом, ручки з рожевим манікюром ніжно обнімали чорну трубку мікрофона.

Манірно розтягуючи слова, блондинка розповідала:

— Ми йдемо по освітленому вогнями нічно-о-о-му місту: передусім, звісно ж, я! Ведуча програми «Гламу-у-урненько»! А ще наша чудесна знімальна група, наші милі-милі спонсори… — недбалою скоромовкою додала вона.

З-за спини оператора вискочив лисуватий чолов’яга з якимись папірцями в руці й голосно прошипів:

— І ще!..

— Ще? А хто ще? — дівчина здивовано глянула здоровенними, просто величезними яскраво-зеленими очима й роззирнулася навсібіч.

Лисий чимдуж замахав папірцями.

— Ой, ну звісно ж! — раптом згадала блондинка й байдужим тоном мовила: — І ще ви, любі телеглядачі!

Обхопивши руками лису голову, чоловік розпачливо завив:

— Прямий ефір!!!

Зате білявка переможно посміхнулася посмішкою людини, котра виконала важку, але дуже потрібну роботу, кліпнула довжелезними темними віями й раптом глянула поверх голови оператора прямо туди, де саме стояв Богдан, умліваючи від захвату.

У хлопчака аж подих перехопило й запаморочилося в голові. Ще ніхто й ніколи та-ак на нього не дивився! Він навіть не припускав, що дівчата взагалі вміють отак дивитися!

— Іди вже, витріщився! — Тетянка сердито штурхнула його в спину, штовхаючи в темну арку двору.

Похитуючись і раз у раз озираючись, Богдан зробив крок. Позаду чимчикували дівчатка.

— Усі хлопці — психи, а наш — особливо! — бурчала Тетянка. — Було б від чого дуріти. Зуби штучні, волосся фарбоване, фізіономія в штукатурці в три шари… І груди, напевно, силіконові! Справжні такими не бувають!

— А раптом усе справжнє? — гмукнула Ірка.

— Яке мені діло: справжнє воно чи фальшиве? Мені не цікаво! — Тетянка так палко обурилася, що подруга їй не повірила, але зволіла облишити цю тему.

— Слухайте, а може, нам не варто тут стирчати? Давайте на проспекті поки що погуляємо. Там хоч ліхтарі горять, а тут темінь непролазна й узагалі незатишно, — Ірка зіщулилась. — Прийдемо, коли майор повернеться.

— І справді, давайте! — стрепенувся Богдан. — На зйомки подивимося!

— Стій на місці! — Тетянка зміряла хлопчака презирливим поглядом. — Зйомки він подивиться! А майор потім нас не впустить. Двері не відчинить — і все, — похитала вона головою.

Трійця тупцювала біля під’їзду майорського дому. У під’їзді було зовсім темно, пахло сирістю й борщем. Посеред двору стирчав обезглавлений ліхтар — цементний стовп із начисто знесеною верхівкою. Навіть світло вікон губилося в тіні піддашшя над входом.

Тетянка теж зіщулилась — і справді незатишно. Але сказала строго:

— Перехопимо майора, коли він додому йтиме. Це наш єдиний шанс.

— Єдиний — так єдиний, — змирившись, кивнула Ірка й раптом тихо поскаржилася: — Мені постійно здається, що от-от спалахнуть червоні очиська мого сьогоднішнього гостя! — Вона із острахом зиркнула на глуху пітьму двору.

Богдан нарешті отямився від мрійливої задуми. Йому стало незручно: Ірка від страху тремтить, а він розфантазувався про різні дурниці! Співчутливо посапуючи, хлопчак запропонував:

— А давайте майора прямо у квартирі зачекаємо! Ви ж відьми! Відімкнете за допомогою замовляння замок або у кватирку залетите.

— Ти що, зовсім здурів — у майоровій квартирі такі замовляння накладати?! — вигукнула Тетянка.

— Тому що він перевертень?

— Тому що він мент! — закричала Тетянка.

— А що, за чаклунство — як за хуліганство, п’ятнадцять діб дають? — здивувався Богдан.

— Ні. Просто мент, заскочивши у своїй квартирі сторонніх, зазвичай ду-уже нервово реагує. Ще застрелити може!

— Або покусає,— зітхнула Ірка. — Чекаємо.

Звук кроків повідомив, що довго