Андрій Анатолійович Кокотюха - Втікач із Бригідок

але при цьому раз по раз зиркав у вікно. Тому й побачив стрільця з гвинтівкою, тому й зрозумів усе. За інших обставин озброєний вояк насторожував, та не провокував.

— Так і було.

Очі розплющилися.

— Ви прийшли сказати, що необережним був я? Але ж я до ранку не знав, де ховається Овчар.

— Охоче вірю. Проте хтось дізнався, кого ви з Арсеничем шукаєте, раніше, ніж треба. Й вжив заходів.

Баламут.

— Від кого дізнався?

— Та хоч від старшини. Одна з причин, до речі, чому він під арештом. Не питаю, хто допоміг вам відшукати адресу. Здогадуюсь. Подумайте добре, чи вірите ви цим своїм помічникам.

Напередодні посварився з Тимою, нажив собі ворога за короткий час.

Голова знову пішла обертом, а вміст створених уявою шухлядок перемішався.

— Нема чого сказати? — поцікавився Віхура.

— Мушу подумати, — голос прозвучав глухо.

— Власне, я нічого не вимагаю. Все одно стрілянина на Ясній — не парафія кримінальної поліції. Хотів дещо з’ясувати для себе. Бачу, ви теж заплуталися. Проте все воно деталі, — тепер комісар почухав праву кисть. — Щодо інших справ, зокрема, вбивство Косацького, то мої агенти вже довели її до фіналу. Маємо наступне, — він відійшов від вікна. — Вдалося відстежити й відтворити шлях, яким Ладний у той день ішов на Снопків, до будинку інженера. Не забули, що затримали його напідпитку? Так ось, питних закладів по дорозі не дуже багато. Йшов стрілець пішки. Вояка запам’ятали всюди, де він заходив, а в одному місці навіть пригостили задурно.

— Що з того?

— Пане Кошовий, ви мудра людина й досвідчений адвокат. Коли вже сприймаєте Ладного клієнтом, вважайте цей факт доказом сторони звинувачення. Написав листа, у якому визнав намір убити суперника в коханні. Взяв револьвер. Дорогою підбадьорював себе алкоголем, задля куражу. Потім застрелив Косацького. Убивство в стані афекту, сам убивця загинув від рук російського агента під час спроби втечі. Ця частина, нагадую, мене вже не стосується. Як до того причетний Овчар, з’ясовує вже інша служба. Та напевне він був пов’язаний із наглядачем Колем, по всьому ліквідувавши спільника. Ну, а вбивство інженера вважаю розкритим, доказів проти вашого Ладного вдосталь. Заспокойтеся й спочивайте на лаврах спокійно. Маю честь.

Віхура вдягнув капелюха, торкнувся краю.

Кошовий обмежився кивком. Зараз думки ширяли деінде.

Зібрати докупи вдалося, коли по обіді двері рипнули й ззовні виткнулася розкуйовджена голова Йозефа Шацького. Хоч Клим і радий був його бачити, та все ж чекав на Магду. Нині зранку вона провідала його коротко, поцікавилася, як чується, нагадавши — нічого серйозного, скоро стане й піде. Спроба продовжити вчорашню розмову вийшла невдалою, Магда навмисне не підтримала її. Він підозрював: не заходить відтоді, бо не бажає до неї повертатися.

— Пане Кошовий, ви мій герой, — признався Шацький, зачиняючи за собою двері й знімаючи свого старого капелюха. — Ви знаєте, як ледь не померла моя фейгале? У нас, у Кракідалах, пішли чутки, що вас убили на Снопкові. То все клятий Лапідус, скажу я вам.

— Він придумав?

— Та де, в нього клепки не стане. То є прокляття роду Лапідусів, — він поцмокав губами й похитав головою. — Він підхопив дурне. Почув, як кажуть, дзвін. Коли все стало на свої місця і ви, Богу дякувати, виявилися живим, моя Естер виписала Лапідусу чортів на весь базар. Він тікав від неї, аж блищали п’яти. А я мушу докладно розказати вдома, як ви тут і що вам потрібно, аби швидше оклигати.

— Шпиталь має для того все, — посміхнувся Клим. — Передайте пані Естер моє шанування й заспокойте. Скажіть, що кулі від мене відлітають.

— Вона молиться за вас.

— Тому й відлітають. А оклигати, Шацький, мені треба чимшвидше. Лежачи тут, не скоро з’ясую, хто вбив інженера Олеся Косацького.

Дантист схилив голову набік.

— Як то? Хіба не…

— Ні. Думаю, інженера й Коля, наглядача з Бригідок, убила одна й та сама особа.

— Російський агент, від чиєї кулі…

— Ні, — Клим перервав уже різкіше. — Овчар сам був зброєю в його руках. Вважайте, той чоловік, Баламут, як я охрестив його, стріляв у Ладного. Лиш натиснув на гачок чужою рукою.

Розділ сімнадцятий

Два втрачених кохання

Довго в госпіталі не тримали, як і припускав.

Магда все влаштувала. Хоч Климові кортіло вирватися раніше, її активність засмутила. Він спробував поговорити, в деталях пояснити те саме, що виклав цікавому Шацькому, взявши з того слово мовчати й не бовкнути навіть своїй Естер. Але Магда вкотре вийшла з розмови, підкреслюючи дистанцію й, як здалося Климові, власноруч зводячи між ними ще вищу стіну. Тож коли сказала згодом — лікар погодився відпустити непосидючого пораненого під його відповідальність, це прозвучало так, мовби Магда свідомо робить навіть їхні випадкові зустрічі неможливими. Адже поки він тут, вона не може, просто не має права після всього так відверто ігнорувати Клима. Щойно він повернеться додому, вони знову не перетнуться.

Кошовому не хотілося так думати. Він не бажав у це вірити. Проте розумів Магдине охолодження, хоч і не приймав її доводи й аргументи. Треба дати їй час, вирішив він. Та й собі не завадить усе краще обдумати. Тим більше, найближчими днями мав інші, нагальніші справи. Й чесно признався перед дзеркалом: навіть аби Магда зараз була тут, із ним, він усе одно б відсунув її на другий план.

Рана ще давала про себе знати, й він дав слово ходити на перев’язки по можливості регулярно. Це був, крім усього, додатковий привід побачити Магду, якщо влаштується так, що перев’язуватиме його вона. Втім, знаючи гонор пані Богданович, він не тішив себе надією. Коли вже затялася уникати його, зробить задля того все можливе. Ну нехай, перев’язувати рану треба.

Кошовий тримав зігнуту руку зафіксованою, для виходу з помешкання прилаштовуючи її поверх пальта на нескладну конструкцію з бинтів. Рухи від того втратили зграбність, та Клим і не збирався заходити в жодні авантюри. Навпаки, мав надію: за дні, поки валявся в шпиталі, все вляглося, заспокоїлося, виникли інші, не менш нагальні справи. Тож він може спокійно, не привертаючи до себе зайвої уваги, зробити нарешті те, чого так давно не міг.

Навідати Оксану Антонів — жінку, через яку все почалося.

Вибрався на Снопків зранку, перед тим абияк одягнувся й дав собі ладу — краще, ніж так, одна здорова рука робити не дозволяла. Револьвер конфіскували й досі не повернули, що