Fill - Артефакт Провідника: Печать Темряви, Fill

Розділ 44: Тіні міста ( . . . )

Темні хмари нависали над горизонтом, зловісно стиснувши небо, наче воно ось-ось отримає силу вибухнути. Сильний вітер піднімав пил і темні частки землі, що розліталися навсібіч, змушуючи їхніх мандрівників щільніше згорнути плащі та стискати мечі. Галявини, що колись могли бути місцями для відпочинку, були спалені, як і всі рослини. Ліс, що стояв перед ними, здавався ворожим, нагадуючи людині, що він не повинен порушувати цей заборонений простір. Кожне дерево було ніби згорілим і чорним, з вузькими отворами, що виглядали як очі, пильнуючи кожен їхній рух.

— Тут треба бути обережним на кожному кроці, — мовив Сильва, зупиняючись і оглядаючи навколишній ландшафт. — Міста в цих землях — не для таких, як ми. Тут нема монстрів у звичному розумінні. Але є люди, і вони, як на мене, набагато гірші. Тут і чудовиська ходять на двох ногах.

Ноель уважно слухав його. Він розумів, що з кожним кроком він стає ближчим до чогось страшнішого, і хоча на цей момент вони вже дісталися до міста, десь у глибині душі він все ж таки хвилювався. Хвилювався за себе, за Ларса і за те, що буде далі.

Вони йшли містом, тримаючись подалі від основних вулиць. Всі навколо виглядали байдужими, зануреними у власні справи. Люди поспішали, не звертаючи увагу на трійцю, яка тихо пробиралась серед темних кам'яних вулиць. Все навколо було неприємно чужим — важкий запах поту, запліснявілих стін і запах алкоголю, що виходив з низьких таверн.

— Нам потрібно бути обережними, — тихо попередив Ларс, відчуваючи, що атмосфера міста була насичена небезпекою. — Якщо хочеш залишитися живим, не кажи нічого, що може нас видати.

Вони зайшли в таверну, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги. Підвалене освітлення тільки підкреслювало відразливу атмосферу цього місця: потемнілі від часу стіни, важке повітря, та запах перегару і мокрого дерева. Люди сиділи за столами, розмовляли, але швидко переставали, коли хтось поглядав на них, наче чекаючи на момент, коли знову почнуть їх обговорювати. Ноель намагався не здаватися помітним і тримав голову вниз, розуміючи, що будь-яка зайва розмова може призвести до неприємностей.

Весь час, поки вони їли, Сильва залишався настороженим. Ім’я його часто лунало серед розмов, наче він був знайомий усім. Це здивувало Ноеля, адже він не знав, що до їхнього прибуття Сильва мав таку популярність у цих місцях. Він вже не вперше був у таких містах, але вперше помітив, як кожен погляд немов прорізає повітря, вишукуючи будь-яку слабкість. Сильва, хоч і не показував це, виглядав настільки напруженим, що було зрозуміло — він чекає чогось, чого важко було передбачити.

Незабаром вони майже закінчили їсти. Але як тільки Сильва підняв голову і кинув погляд на двері, він раптом сіпнувся. Його очі стали серйозними і холодними.

— Щось не так, — тихо шепнув він, коли його пальці стиснули ложку так, що метал затріщав. — У мене таке відчуття, що хтось нас спостерігає.

Він піднявся, і погляд його став уважним. Ларс нахмурився і теж піднявся на ноги, готовий до дій.

— Що будемо робити? — запитав Ноель, не розуміючи, що відбувається.

— Ти чуєш мене? Ми виходимо не через головні двері. Підемо чорним ходом, — наказав Сильва, кидаючи швидкий погляд на двері.

Ларс знову поглянув на Ноеля і прошепотів:

— Його інтуїція ніколи не підводить. Просто роби, що він каже.

Вони залишили гроші за обід і рушили до чорного ходу. Як тільки вони вийшли на темний переулок, холодний вітер зустрів їх знову. Що тут не так? Чому вони раптом змінюють курс?

— Чому ми тут стоїмо? — запитав Ноель, поки стояли в темряві, і почувався настільки ж неспокійно, як і самі інші.

Сильва не відповів, лише приклав палець до губ, даючи зрозуміти, що мовчати — це було важливо. Він спостерігав у темряву, як хижак, що чекає на свою здобич.

А потім раптово, без жодного попередження, з темряви почулося:
— Перепрошую, але ви, здається, Сильвістон Рінс?

Ноель здивовано повернув голову. Це був голос, який навіть у темряві звучав з хитрістю і лукавством.

Сильва посміхнувся — це була його фірмова зловісна усмішка.
— Залежить від того, хто зараз вийде і перестане ховатися в темряві, як щур, — відповів він, хижо посміхаючись.

Незнайомець вийшов на світло, і Ноель побачив перед собою чоловіка в чорному плащі, з темним капюшоном. Його обличчя було частково затінене, але його лукава усмішка була явно видна.

— Ага, це точно ви, Сильва, — гмикнув незнайомець, злий і задоволений одночасно.

Тіні, що йшли за ними, ставали все ближчими. І тепер все, що залишалось — це зрозуміти, хто цей незнайомець і чого він хоче.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍